Він узяв сигарету в зуби, потягнувся за сірниками. О"Греді нахилився, несподівано відібрав сигарету.
— Та ви що! — підскочив Фролов. Льотчик поклав сигарету в кишеню. — У нас так з людьми не поводяться, містер!
— Каушен! Нот лайт![10]— сказав льотчик роздільно. Усміхаючись, підняв товстий палець.
Медведєв з докором поглянув на Фролова.
— Капітан О"Греді цілком правий. Уже вечір, не повинно бути ніяких спалахів. Завжди у вас якісь непорозуміння з сірниками, Фролов!
— Але ж міг по-іншому попередити. А не виривати просто з рота. Він не в себе дома, йому тут лакеїв немає…
— Гаразд, я йому скажу. — Медведєв не міг стримати усмішки: так відверто проявилась образа Фролова. — Повечеряйте і лягайте спати. Закутайтеся тепліше, вам доведеться надворі під скелею лягти поки що… Тут нам треба жінку покласти, англійця… І, бачите, боцман відпочиває…
Але англієць не захотів спати в кубрику. Пояснив, що одягнений досить тепло, може лягти зовні, не хоче завдавати клопоту хазяям приміщення… Умовляння не допомогли… Медведєв дав йому свою плащ-палатку…
О"Греді вийшов. Медведєв через хвилину виглянув назовні. Льотчик влаштовувався під скелею, збоку від входу. Загортаючись у плащ-палатку, дружньо кивнув Медведєву. Затих на камінні…
— Боцмане! — тихо покликав Медведєв. Агєєв трохи підвівся.
— Вам свіжим повітрям не хочеться подихати? Гість наш надворі ліг. Складіть йому компанію.
Агєєв вийшов, підхопивши ватник.
Так швидко впала темна осіння ніч, що важко вже було розглядіти Марусю, схожу в новому матроському костюмі на стрункого юнгу.
— Лягайте на койку, — м"яко сказав Медведєв. — Там ковдра, укрийтеся.
Вона мовчки прослизнула до койки, загорнулася в ковдру.
Медведєв сидів біля передавача. В приміщенні було зовсім темно, тільки тьмяним прямокутником виднівся надвірний вихід, ледве вимальовувалося віконце вгорі. Надворі свистів вітер.
Жінка спала неспокійно, підводилася, простогнала кілька разів. Раз у раз Медведєв поглядав на світний циферблат ручного годинника… Як повільно лине час… Думки про Настю, про Альошу, спогади, мрії про майбутнє роїлися у нього в голові…
Опівночі підійшов до Агєєва, який лежав рядом з льотчиком біля скелі. Боцман встав беззвучно, пішов змінити Кульбіна. Кульбін зайшов до кубрика, притупуючи ногами.
— Холодно, Василю Степановичу?
— Та воно не холодно, тільки вітром продуває наскрізь.
ebooksa