— Добре. Значить, завтра туману не буде… Вахта спокійно пройшла?
— Вахта нормальна, товаришу командир.
— Лягайте, грійтеся. Коли треба буде, я вас розбуджу…
Кульбін ліг рядом з Фроловим, стримуючи судорожне позіхання. Знову Медведєв сидів біля рації, дивився у темряву широко розплющеними очима… Інколи виглядав назовні, бачив невиразний силует О"Греді, що, як і раніше, спав.
Вже перед світанком розбудив Кульбіна. Спершу хотів підняти Фролова, але сигнальник спав як убитий. Кульбін проснувся без великих зусиль.
— Посидьте, Василю Степановичу, біля рації. Я зараз сюди боцмана пришлю.
Він вийшов надвір. Вітер шарудів по камінню, знизу долітав глухий гул океану. Площадка похило спускалася вниз, до виходу в ущелину.
— Приставити ногу, — почувся з темряви голос Агєєва. І через мить: — Підходьте, товаришу командир.
Медведєв не бачив боцмана, хоч як вдивлявся в темряву.
— Ви хіба мене бачите, старшина? У такій темряві?
— Немає такої темряви, товаришу командир, в якій нічого б не було видно. До того ж у вас небо за спиною, ваш силует виразно бачу.
— Ніяких подій на вахті?
— Все нормально. Одного разу ніби хтось підійшов з боку кубрика, я окликнув — мовчок. Може, вітер… Він по камінню так і скаче.
— Спати дуже хочете, старшина?
— Та не особливо… Якось тривожно на душі, товаришу командир.
— Тоді нехай Кульбін ще поспить. Посидьте біля рації. Йому завтра роботи багато, хай відпочине гарненько.
— Єсть, — відповів ідучи боцман.
Старший лейтенант прихилився до шершавого вологого граніту, поправив на шиї ремінь автомата. Зубчастий гребінь обриву почав вимальовуватися ясніше, небо з темносинього ставало сірим. Чіткіше вирізнялися довгі смуги чорних хмар… Вітер шарудів по камінню. Затих був зовсім. Потім почав дути сильніше, пронизуючи до кісток.
Уже зовсім розвиднілося, небо наливалося рожевим і зеленим, коли з-за скелі показався Фролов, застібаючи на ходу ватник, поправляючи підшоломник. Виструнчився, не доходячи двох кроків.
— Дозвольте прийняти вахту, товаришу командир?
ebooksa