Все сталося так раптово. Він залишився на посту один, тепер, коли так потрібна допомога кожного… Кульбін убитий, Фролов отруєний, боцман теж, можливо, пішов на смерть. А може, Василь Степанович їде живий?
Він поклав Фролова на койку. Сигнальник, як і раніше, важко дихав, завжди рум"яне смагляве обличчя було синюватого кольору. Маруся схилилася над Кульбіним біля столу.
— Що з ним? Справді мертвий? — у голосі Медведєва ледь жевріла надія.
— Я нічого не могла зробити… — Маруся підвела залите слізьми обличчя, — у нього роздроблена голова…
— Розумієте що-небудь у медицині? Вибачте, я вас образив, але це потім… Може, допоможете Фролову?
— Я… до полону… вчилася на санітарних курсах… Хотіла в армію піти. — Її голос був тихий, як зітхання. — Можна, подивлюсь, що з ним?
— Звичайно, можна… Коли б ви могли допомогти йому… Ось похідна аптечка…
Медведєв підняв Кульбіна, виніс надвір. Тіло його вже холонуло. Медведєв одніс його вбік, поклав на камінні, з головою накрив плащ-палаткою. Сів поруч, намагаючись зосередитись.
Настав сонячний вітряний день. Дув норд-ост. «Справді, море свіжішає», подумав Медведєв, глухий гул морського прибою долітав знизу. Що робити? Сьогодні почнеться десант, коректування необхідне… Заплющив очі, — і раптом із темряви насунулося обличчя винуватця катастрофи: веселе, регочуче, з круглими очима у кров"яних жилках і мідною щетинкою над верхньою губою. Довірився йому, як дурень!.. Пригадував усе, що сталося — крок за кроком…
Звичайно, це переодягнутий гестапівець… Недарма боцман казав: носить чужий костюм… Ось чому він відібрав учора сигарету у Фролова — хотів отруїти його під час вахти, а потім побоявся виказати себе… А сьогодні отруїв разом двох, відвернув від себе увагу розвішеним халатом… Саме на стільки часу, щоб вистачило вбити радиста, зіпсувати рацію… А рація? Звичайно, поламав її…
Він кинувся знову в землянку. Маруся схилилася над Фроловим, намагаючись зручніше покласти його на койці… Медведєв нахилився над передавачем, зсунутим убік, забризканим краплями крові.
Стирчав порваний дріт, блищали осколки скла. А запасний комплект? Устиг його поламати диверсант?
Ні, ось він стоїть, старанно упакований. Запасливий Кульбін сховав його в кутку за койкою. Медведєв нетерпляче розгорнув запасні частини, стер з рації кров і почав лагодити передавач.
Він одірвався від роботи тільки для того, щоб подивитися на Фролова. Сигнальник спав, його дихання стало рівнішим і тихішим. Маруся сиділа на койці, дивлячись Фролову в обличчя.
— Він повинен скоро прийти до пам"яті… Я зробила все, що могла.
— Спасибі, — м"яко сказав Медведєв.
Він мить подумав. Взяв із столу свій заряджений автомат.
— Хочу вам дати доручення… З автомата стріляти не вмієте?
Вона похитала головою.
— Тут особливої науки не потрібно… — Підійшов до койки, показав, як поводитися з автоматом… — Ось — візьміть його, станьте там, де стояв на вахті Фролов. Якщо хто покажеться з ущелини, стріляйте просто чергою, щоб попередити мене… На близькій відстані не промахнетеся.
ebooksa