Єгері стрибали через борти. Прозвучала команда. Єгері побігли кудись підтюпцем.
І вже бурою пеленою лягла ніч. Гул стрільби зростав у відливаючому багрянцем небі, а боцман лежав зв"язаний, всіма забутий, марно намагаючись розплутати вузли, які його стягували. Разів зо два єгер, залишений на варті, подивився на платформу. І знову ходив туди й назад біля машини…
Потім бокова стінка відкинулася. Два солдати з жерстянками едельвейсів на пом"ятих кепі схопили полоненого з двох боків, опустили на каміння. Агєєв лежав нерухомий, заплющивши очі, вирішивши не виявляти ніяких ознак життя.
— Це він убив майора Еберса, — сказав один голос, і чобіт ударив боцмана в бік. — Він знає про десант.
— Лікар його оживить, — відповів другий. — Поки що кинемо його у третій сектор.
— Там англієць.
— Нічого. Англієць уже здихає. Для допиту візьмемо всередину.
Підняли, пронесли декілька кроків, важко кинули знову на каміння.
Боцман розплющив очі.
Темрява. Але це незакрите приміщення. Колюча сітка темніє недалеко від очей. Вона іскриться де-не-де, сухо потріскує, дерев"яні стовпи обмотані ізоляційною прокладкою. Огорожа під високою напругою, така, про яку розповідала Маруся!
Збоку пролунав стогін. Агєєв мовчав. Стогін повторився.
— Хто там? — ледве чутно запитав голос по-англійському. Це була справжня англійська мова. Чимось невловним відрізнялася від мови, якою розмовляють не британці, але Агєєв знав — це справжня англійська…
— Хто там? — повторив умираючий голос і після паузи: — Якщо врятуєтесь, товаришу, передайте нашим: я капітан О"Греді, з Дубліна. Я льотчик британського королівського флоту… Заблудився в тумані… Розбили голову, роздягли… Два дні стікаю кров"ю… Може, більше… Я капітан О"Греді…
Голос урвався, почулося невиразне бурмотіння. Агєєв лежав, прислухаючись. Так ось він, справжній капітан О"Греді, літаком якого скористався диверсант.
— Капітане! — окликнув він тихо.
Темрява мовчала. Як і раніше, лунав далекий гул канонади. І ось зовсім близько наполегливо зачастили кулемети, розірвалася граната, застрочили кулемети з протилежного боку…
Агєєв напружився, зігнувся всім тілом. Вузли трохи ослабли. Намацав грань гострого каменя, почав перетирати шкерт, що зв"язував руки. Разів зо два шкерт зривався, гострий край ковзав по пальцях, але Агєєв не відчував болю.
Це били наші кулемети!
Він перетирав вірьовки і вслухувався і вдивлявся в освітлювану тьмяними спалахами темряву. Щось змінилося навкруги. Щось сталося з дротом. Він перестав потріскувати, іскритися. А навколо пробігали вороги, падали, стріляли, бігли знову. Десь на схилі замигав швидко-швидко червоний вогник автомата.
Боцман перепиляв шкерт. Сів, розминаючи затерплі пальці. Розв"язати ноги було зовсім легко. Припав до землі — кулеметна черга, розриваючи дротяну огорожу, просвистіла над самою головою.
ebooksa