Він підняв гіллястий жовтобурий, неначе відшліфований, ріг оленя, який лежав серед каміння. Засунув ріг сторч між двома каменями. Прив"язав до нього довгий і тонкий шкертик, який завжди носив з собою в кишені. Зняв свій круглий шерстяний підшоломник, розправив, надів на верхні розвилки рога.
Розмотуючи шкерт, він відповз убік, щільно притиснувшись до землі, не показуючись із-за каміння. І як тільки відповз кроків на десять, узяв на приціл дальню скелю, де зникло плече ворога, і обережно потягнув мотузку.
Випробувана хитрість північних снайперів!
Ріг ворухнувся, підшоломник, як жива голова, кивнув з-за каменя. Агєєв побачив: з-за скелі швидко піднялася рука з пістолетом, підшоломник смикнувся, пробитий навиліт.
Пістолет розвідника гримнув двічі. Зброя ворога злетіла в повітря, впала на плоскі плити.
— Он ти який хитрий, — пробурмотів Агєєв. — Замість плеча пустий комбінезон підставив? А тепер що робитимеш з простріленою лапою?
Сонливість зникла, серце калаталося, відразу загострилися всі почуття. Тепер загибель ворога — справа вирішена.
Перележав фашиста, перехитрив його, треба чекати результатів.
Але він радів недовго. З-за скелі, де лежав поранений диверсант, потяглася тонка, нерішуча струмина диму.
Вона ставала ширшою, густішала, зігнутий бурий стовп виростав, повільно гойдався над камінням.
— Своїх підзиваєш, гад? — здивовано, розлючено пробурмотів Агєєв.
Зщулився в клубок. Серце стукало боляче і шалено. Треба піти на риск, не можна гаяти ні хвилини! Величезними стрибками, не ховаючись більше, Агєєв кинувся до місця, де сховався ворог.
Назустріч, крутячись, вилетіла граната, кинута нетвердо, лівою рукою. Агєєв припав до каміння.
Як тільки пролунав вибух, знову схопився на ноги. Роблячи зигзаги, добіг до місця схованки. Два постріли не влучили в нього.
Перед ним без комбінезона, у рожевій трикотажній сорочці, що обтягувала жирні груди, стояв мнимий О"Греді, підтримуючи лівою рукою закривавлену кисть правої. Страшенна зненависть була на гладкому синюватоблідому обличчі, в широко відкритих, запалених очах.
Вони вистрілили водночас, Агєєв, може, на секунду раніше. Диверсант хитнувся, впустив пістолет, упав навзнак головою до багаття, що димилося.
На потріскуючих березових гілках тлів обгорілий комбінезон. Ворог лежав, готовий, здавалося, крикнути, мідні вусики настовбурчилися над напіввідкритим ротом, білки, помережані кров"яними жилками, дивилися в тьмяніюче небо.
Боцман старанно затоптав багаття, озирнувся навколо, засунув у кобуру пістолет.
Сонце, як і раніше, виблискувало на камінні, як і раніше, було навколо безлюддя і тиша кам"яної пустелі. Після гуркоту бою ця тиша здавалася ще прекраснішою і повнішою.
Агєєв глибоко зітхнув. Сів на камінь. Обережно витяг з кишені свою завітну люльку.
ebooksa