Радж помахав піднятою рукою. Може, хотів підбадьорити Янга та Абдулу або сказати, що довго не затримається.
— Ну як вони… пляшконоси[12]? Піддаються?
— По різному.
— Посувається справа?
— Повільно. Але посувається.
— Ми могли б і аквалангістів найняти. Але там є глибина до сімдесяти метрів. Ехолотом перевіряли. І темрява одвічна.
— Містере Піт, а дельфінам і не потрібне світло. Вони в цілковитій темряві можуть працювати. Сонар у них, ультразвукова локація… Посилають сигнали, серії сигналів на різних частотах, ловлять їхні відбитки. І повна картина в голові, усе видно, що перед ними робиться, які предмети, навіть з чого зроблені.
— Той самий принцип ехолокації… Я розумію, містере Судзір.
— Вони своїми сонарами і хеморецепторами можуть навіть відрізнити залізо, скажімо, від міді.
— О-о?! Те, що треба.
Власник чужого, незнайомого голосу чогось не договорив. А може, сказав тихо? Радж ще більше напружив слух.
Правду казав Гуга: усе чути, ніби якийсь спеціальний канал для підслуховування вбудований. А може, стіна має такі незвичайні акустичні властивості, не глушить голоси, а ще більше посилює? Цікаво, а звідти теж чути, що діється в душовій? Мабуть, ні, інакше Судзір був би дуже обережний під час розмов.
Радж, сполоснувши гідрокостюм під прісним «дощиком», протирав його гумовою пористою мочалкою, щоб видалити воду. Мимоволі знову прислухався. Розумів поки що одне: розмова торкається дельфінів. Хто вій такий, містер Піт, якого так цікавлять дельфіни?
Голос Судзіра:
— Легшими черпаки треба зробити. Може, навіть не із заліза, щоб і міцні були, і легкі.
— Дюралюміній підійшов би. Але його так швидко не дістанеш.
— Може, дюралюміній, а може, ще якийсь сплав. За рахунок зменшення ваги черпалок можна більше набирати породи, грунту… Щодо конструкції… В цілому добра, але задню стінку, що притискується до підборіддя, краще робити не простою, а з вирізом, за формою шиї. Щільніше буде прилягати, менше розсипатися, змиватися під час транспортування. А то при максимальній швидкості пісок струменіє повз боки. Поки до місця доставить, мало що в черпаку залишається… А вони ще не розуміють, що я від них вимагаю не порожній ківш донести, а з грунтом.
— Проблеми, проблеми… Чорт би їх побрав! А коли ви зможете показати, що вони вже можуть робити?
— Найменше через тиждень. А то й через два.
— Ч-чорт… Кожний день на вагу золота.
ebooksa