— Дядька залишив, значить…
— Він мене залишив — фі-іть! — Абдула крутнув вказівним пальцем, ніби хотів просвердлити небо. — Ліг спати і не проснувся… А мене наступного дня після поховання за шкірку й на вулицю. Іншого ліфтера взяли і дядькову комірчину цід східцями віддали йому. Тепер я вільний як вітер, хоч до піратів наймайся.
— Не треба до піратів. Бачив я їх — піх-пах, і немає людини. На моїх очах одного чоловіка вбили, а тітку поранили. Грабували нас, коли ми пливли на Рай.
— Ну-у?!
— Ось тобі й ну… Розкажу потім.
— А я бачив твого брата і ще двох з ним. Он там заходили в море, з жовтими балонами. Самі чорні, у масках — бр-р-р, наче якісь марсіани. Я чекав поки повиходять, щоб про тебе запитати.
— А тут і сам я.
— А тут і ти! Та ще з собакою. Такого я вже десь бачив.
— Пам"ятаєш ту італійку? Котра була попросила пронести собачку?
— Ну?
— Так от відтоді я і забавляюся з ним. Терезою італійку звати. Ой, слухай! Я ж тебе можу засватати на своє місце! Бо я вже у дельфінарії працюю, в мене роботи — от, — чиркнув великим пальцем по підборіддю.
— Не годжуся я в собачі пастухи. Та я зразу продам його туристам!
— Абдулку! Абдулячка-скиглячка! Ти ж не знаєш, що це таке — за пастуха. У першокласному готелі житимеш, у одному номері разом з нею і собакою. Жрання — від пуза і чого тільки душа забажає! А роботи — усього-на-всього собачку прогулювати та іноді трохи прислуговувати донні Терезі.
— Рай на Раї?
— Авжеж!
— То чого ж сам відмовляєшся?
— Сказано — я в дельфінарії! Мабуть, на постійну навіть узяли. А з Тота мені треба розв"язатись, а то заважає. Ну, згодний?
— Гм…
— Ти не гмукай, пан мені знайшовся. Краще й не придумаєш. Будеш як сир у маслі плавати, а там — бог батько.
— Гм…
ebooksa