Вони пливуть поруч до північного, правого краю басейну, де пірнають, кружляють, шумно віддихаються дельфіни. Що там діється на дні? Янга охоплює цікавість, хочеться постежити за Судзіром.
У глибині попереду видно розпливчасті довгі й неспокійні тіні дельфінів. З кожним гребком руки їх видно виразніше, он і Судзір у чорному костюмі з жовтими балонами за плечима. На поясі в нього торба, він раз у раз дістає звідти шматки риби, суне в рот то одному, то іншому. Але дає й інше — плескаті ручки бляшаних совків-черпаків. Задні борти черпаків круто загинаються вгору, впираються в шию дельфінам. Спереду в черпаків зубці. То один, то інший дельфін намагається удовбнути черпак зубцями в купу, набрати хоч трохи піску. Але пісок відразу ж змивається з черпака. Угору летять бульбашки, хмари каламуті повільно розсовуються на» всі боки… Янг трохи заплив у правий рукав і завмер на воді, ледве ворушачи руками й ногами. Судзір від нього внизу і праворуч, і Янг бачить, як той лізе рукою в торбу, витягає по шматку риби і суне в рот тим, у кого виходить краще, більше залишається піску на совку. А краще виходить це в Дори і Бели, а не в Єви.
Бобі залишає Янга, пірнає до ніг Судзіра, в того лежить на ластах як додатковий вантаж-якір ще один черпак. Бобі пустує, хапає його зубами то за дужку, то за бортик, тягне вбік. Судзір відбирає, шльопає малого по боці і дає дужку совка в рот Діку. Але той різко метляє головою, і черпак відлітає за купу піску. Судзір більше не пристає до нього. Зате Белу, яка зачерпнула трохи не повний совок піску, поплескав, погладив по голові, повернув рострумом до протилежного кінця басейну, де місток, повів за плавник з собою. Янг ледве встиг глибше відплисти в рукав, а потім погріб назирці за ним. Не відстати від Судзіра і Бели було легко, іноді доводилося уповільнювати рух, щоб не налетіти на них. А може, Бела тому повільно пливла, що перешкоджав черпак?
Судзір і Бела допливли майже до перекидного місточка. Дресирувальник незграбно поліз по драбинці з басейну, смішно вивертаючи ноги, щоб ставати на щаблі п"ятами. Його коліна ще були у воді, а він уже одвернувся від стіни й двічі ляснув пальцями над дельфінкою. Зсунув маску на лоб, вийняв з рота загубник. Бела показала голову з води, пирснула з дихала фонтанчиком. А підняти совок так, щоб він цілком завис над водою, не змогла. Чи не вистачало сили, чи не розуміла, чого від неї хочуть. Щелепи розслабилися, черпак перекосився, і пісок зсунувся-змився з нього. Судзір не забрав у Бели совок, а тільки підправив, щоб дужка була посередині рострума. «Репете, Бело! Репете!» — Судзір рвучко махнув рукою в північний кінець басейну. Бела потонула, зникла з очей… І тут Судзір звернув увагу на Янга… — Ти довго будеш мої нерви на шпульку намотувати?! Та я тобі… вуха… — поквапно насунув маску, вхопив у рот загубник, кинувся у воду.
Янгові чомусь стало смішно, боявся, щоб через це знову не вдихнути води. Набрав повітря і пірнув назустріч Судзірові, під нього, пройшов по самісінькому дну. З балонами Судзіру було не так спритно у воді… Коло драбинки Янг миттю зняв з ніг ласти і побачив, що на дні лежить кинутий Белою черпак. А може, це був не той? Засунув під дужку руку, ласти в ту саму руку — туп-туп по щаблях угору. Виплив Судзір, погрозив йому кулаком.
— Дядьку Судзіре! А ви будьте там, відправляйте дельфінів з вантажем, а я прийматиму їх тут! — прокричав йому і виважив у руках важкий, із залізної товстої бляхи совок.
Але Судзір не почув або не захотів почути, бо ще раз погрозив кулаком і жестом наказав кинути йому совок. Янг розмахнувся — плюсь! Нате, беріть… І пішов до Тота.
«Тіпається від злості… А чого тіпатись? Разом удвічі б скоріше видресирували».
Собачка умлівав від насолоди, лежав, відкинувши убік усі чотири ноги, посмикував спросоння вухом, відганяв муху-настиру.
А Раджа ще немає. Не запитав, скільки часу забирає кожна підводна прогулянка. Може, піти на мис Кіптюра? Там підводники заходять у воду, там початок маршруту. Посмикав за вухо Тота: «Ходімо…»
«Ех, Абдуло! Мало днів минуло, а я вже засумував за тобою. От якби й ти був тут! І Радж уже зі мною, і дельфіни, і Тота, а ніхто тебе не замінить. Ні з ким так по поговориш. Де ти тепер, Абдуло?»
Ліворуч, де замість огорожі були тильні стіни пристанських пакгаузів і складів, розрослися кущі, зарості плюща і ліан забиралися на стіни й покрівлі. І от, коли Янг вигукнув у думках — «Де ти тепер, Абдуло?», на одній плескато-нахиленій покрівлі із зелені висунулася давно не стрижена голова хлопчика на довгій шиї, а за пою голі плечі. Янг ще не впізнав його, а хлопчик уже свиснув по-розбійницькому, догори злетіли, мов крила, дві руки.
— Ге-ге-ей!!! — закричав, затанцював на місці. — Хо-хо, Янг!
Це був Абдула; з"явився ніби в казці. А кажуть, що чудес не буває!
Абдула зник у гущавині заростей, почав спускатися вниз.
Хвилина-дві — і ось він, увесь подряпаний, зі свіжими смугами на голих руках, грудях, животі. У самих старих штанах, босий. Янг кинувся назустріч, і вони міцно обнялися.
— Ти з неба впав? Я тільки-тільки подумав…
— Не з неба — з покрівлі! — рот Абдули на худому обличчі усміхався до вух. — Звідти, згори, так зручно стежити за всіма! Там і спати можна, аби тільки щось під бік постелити.
— Як це тобі вдалося? На Рай як потрапив?
— Упросився на ваговоз… Так усю дорогу машину драїв у трюмі, а на пристані розвантажуватись допомагав. Не дуже за спасибі привезуть.
ebooksa