Радж біг до Амари. Коли на когось у сутіні натикався, бурмотів: «Пробачте!» — і ще більше підганяв сам себе.
Швейцар на дверях «Летючої риби» не впізнав його і хотів заступити дорогу — «Немає місць!» Але Радж так глянув на нього, так гребонув-відхилив з дороги, що той аж поперхнувся і розгублено став озиратися, шукати когось на допомогу.
— Аніль, підміни мене на моїх столиках! — крикнув комусь Амара в другій половині залу «і поспішив назустріч. Його теж вразило Раджеве обличчя. — Що трапилось? — одразу потягнув Раджа до службового столика, показавши буфетнику два пальці. — Розказуй…
Радж сидів деякий час, затиснувши голову долонями, важко дихав.
— Знаєш… Він обдурив мене! Обвів навколо пальця! А Натача прибігає… Пропав, не виплив!
— Хто обманув? Хто пропав? Кажи до ладу! — Амара сів поруч з Раджем, заспокійливо, як малого, погладив по плечу.
— Янг… Хто ж іще! Прокляте озеро… І треба ж було вам на нього підніматися!
Рука Амари ковзнула з плеча. Обидва мовчки безтямно дивилися на бокали з пивом, що приніс і поставив їм буфетник. Обидва згорбилися, ніби й на плечі Амари ліг неймовірний тягар лиха. Але не все було зрозуміло, і він, вимучуючи слова, розпитував більше, поки не уявив усе, що сталося.
— Що робити, Безсмертний? В мене більше нікого не лишилося… — Радж нагнув голову, з усієї сили затискуючи рот, скрегочучи зубами, щоб не застогнати. — Жити не хочеться…
— Насамперед візьми себе в руки. Незважаючи ні на що, треба жити. Треба! Тепер кожний чесний чоловік на обліку. Ми вже не належимо тільки собі, не можемо самі розпоряджатися своїм життям.
— Це в майбутньому. Ти мені скажи, що тепер робити?!
— Піти й постаратися хоч трохи відпочити. Треба дочекатись ранку… І будемо шукати… Одного не можу зрозуміти: чого він з акваланга вивільнився?
— Могло бути глибинне оп"яніння… Я ж йому нічого про нього не казав… Тільки про елементарну техніку безпеки… Хіба я міг подумати, що Янг буде опускатися на таку глибину? Сам, без будь-якої страховки!.. Я і то ще жодного разу на таку глибину не спускався.
— Іди, друже, додому. Поспи, якщо зможеш… Важкий буде завтра день. Я до тебе прийду, як тільки розвидниться. А вночі нічого не зробиш, нічим йому не допоможеш.
«Допоможеш…» Хоч би тіло знайти… Хоч би тіло…» — розпачливо думав Радж.
До пива навіть не доторкнувся. Пішов від стола мовчки, не попрощавшись.
Натача закінчила обдирати довгу, як пакіл, криву бульбу ямса. Порізала на кружечки, щоб обсмажити. І в цей час вернувся Радж.
— А я й забув тобі сказати… Макарони ж є зварені. Їж.
— Це я на ранок підсмажу, з собою візьмемо. — У Натачі тужливо тремтіли губи.
— У Крафта ще огонь горить — забіжу. Може, дасть «Нептуна» на завтра, — сказав Радж тихо, мов прибитий, і вийшов.
ebooksa