І раптом разом з бульбашками коло плота з"явилися чорні м"ячики голів, блиснули скельця масок. Радж і Амара випливли водночас, Даял допоміг їм вилізти на пліт.
Без Янга випливли!.. Посідали на краєчок, нахиливши голови, і… мовчать!
Натача розридалася. Абдула підтримав її за плечі, посадив на землю. І в нього текли по щоках сльози, і він не міг нічого з ними вдіяти, хоч старався стримуватися.
Мовчать хлопці на плоту. Ось один, а потім і другий повільно стягують маски і знову сидять, зігнувшись. Даял стає на коліна і просить Раджа підняти ногу, розстібає в нього один ласт. Гребе Даял ластом, поволі керує до берега — туди, звідки й відпливали на пошуки.
Натача і Абдула нічого не кричать їм, не запитують, підтримують одне одного і пробираються верхом, бредуть туди ж. Там, схрестивши руки на грудях, стоїть мов укопаний другий носій, Мамада. Стоїть і аніскілечки, мабуть, не переживає:, чуже горе ніби й не горе. Його найняли не плакати, найняли на цілий день, і він терпляче відробляє час.
Вийшли Амара і Радж на берег, похитавшись на каміннях, поковзавшись ластами. Радж одразу зняв і другий ласт, вибрав великий камінь і сів. Даял поглядав то на Раджа, то на Амару, чекав дальших розпоряджень. А вони нічого не говорили, Амара відкинув кілька каменів, розчистив площадку і ліг лицем до землі на теплий пісок. На ногах в Амари були два ласти, коло Раджа лежав один. Зате на плоту були два… Два, а не один!
— А той зайвий — чий? — схопила його Натача, підбігла до Раджа. Упала на коліна, почала водити пальцями по рубчиках, ребрах ласта. А пальці тремтять, тремтять!..
— Янгів… ласт… — вимучив Радж. — Застряв у розколині під водою… А самого засмоктало, мабуть, під землю… Там така вертушка, вода вирує…
Абдула відв"язав од запасних балонів Тота, взяв на руки, бо той усе поривався, ставав дибки. Підійшов до Натачі, сів навпочіпки і теж поторкав ласт.
— Ви з Янговим аквалангом, як виловили з води, нічого не робили? — зітхнувши, запитав Ради?
— Ні, — за обох відповіла Натача, витираючи сльози.
— Ремінь поясний нормально розстібнутий. Отже, сам, свідомо розстібнув під водою. А може, й несвідомо… І ласт акуратно відстібнутий. Янг був п"яний!.. Глибинне оп"яніння — є така підступна штуковина.
— Про це озеро в нас різні легенди ходять… Страшні! — Даял потупцював і теж сів на камінь. — Нібито на дні живе дракон вогненний. Часом як дихне — дим і пар шугають! Усе з"їдає дракон, що потрапить живе в озеро, і реве: «Ма-ал-о-о!» Тому й риби тут майже немає, і люди не хочуть поселятися, бояться навіть ходити сюди.
— Тут було так… — озвався нарешті і Мамада. — Кидали рибалки пляшки під кручу… Так наливали води й затикали, щоб пляшка ніби тонула, ніби плавала. А через тиждень виловлювали… о-он там, коло Гірського, — не оглядаючись, Мамада показав за спину. — І навіть на захід туди, коло Зубів Дракона… Як течія тягне.
— Радж… Миленький, рідненький… Сьогодні. треба шукати, не чекати цілий тиждень! У морі шукати, коло берега… Може, і Янга туди винесе. Там, певно, річка підземна.
— Будемо, Натачо, будемо…
— Але ж людина не пляшка, — сказав Амара, не підводячи голови.
— Будемо шукати… Хоч надії ніякої… — хрипота перехопила горло Раджа.
— Так що, пліт розв"язувати? — спитав Даял.
Радж хитнув головою.