І ось другий день після операції, Амарі стало трошки краще. Янг, Абдула і Натача просять головного лікаря, щоб пустив їх до хворого — хоч на п"ять хвилинок. Вони хочуть тільки побачити Амару, переконатися, що він живий, — і більше нічого не треба.
І допросилися, пустили їх. І побачили, хвилюючись, як одразу посунув до них по простині знесилену руку Амара. Четверо рук кинулися назустріч його руці, і всі п"ять сплелися в одному гарячому потиску.
— Завдав я вам клопоту… — тремтить на устах Амари усмішка. — І як тільки розплатимося ми за операцію, за кров, за лікарню?
— Ти не забивай собі цим голову. Все буде гаразд, — каже Радж.
— І гроші знайдуться, — тоном мільйонера говорить Янг, але з-за пояса нічого не дістає, не показує. Вони в палаті не самі, є і чужі, у кутках стоять ще чотири ліжка.
— Може, хтось побачить моїх… наших… Не кажіть, що зі мною таке. Що підсковзнувся… — попросив Амара. — А гроші вам поверну. Одужаю і зароблю.
Чотири кулаки потягнулися до його носа.
— Не буду… Не буду… — кволо усміхається Амара.
— Твоє завдання зараз — видужати, — сказав Янг.
— Якнайшвидше, — додав Абдула.
— Я до тебе щодня приходитиму, — пообіцяла Натача. — Казатиму, сестра твоя.
— Видужуй, друже. Багато у нас справ попереду, багато роботи, — багатозначно мовив Радж.
— А ти, Радж, остерігайся… знаєш кого. Тричі будь пильним. Ти теж потрібний для справи.
— Ну, ми підемо. Горбоносий дав два дні і наказав, щоб з"явилися на Раї в поліцейську дільницю одразу, як тільки приїдемо. Розмова в них ще є… І акваланг десь у них…
Уже заглядала в двері сестра, кивком кликала всіх до виходу, але друзі ніяк не могли розстатися. Нарешті пішли.
На вулиці, йдучи до причалів, коли трапилося більш-менш затишне місце, Янг показав Раджу «дракончика».
Приголомшений Радж довго мовчав, виважуючи «залізяку» в руці.
— Янге… Усі твої страждання були недаремні… Прив"яжи добре, з-за пояса може й випасти. У мене поки що… — поплескав по голих грудях, — заховати нікуди, а з кишені стирчатиме. Гроші нам будуть потрібні. 6 одна велика, свята справа… Коли-небудь скажу і вам.
Натача, довівши їх до причалів, подала кожному з них руку. Янгова рука довгенько затримала її руку, очі дивилися в очі так, що дівчинка засоромилася, вирвала свою, подалася з місця бігом.
Була четверта година опівдні, коли друзі добралися до Рая. Довелося спеціально наймати моторку, бо в таку пору попутних човнів не знайшлося.