І що більше лежав, то більше холонуло під серцем. Як подивиться на все, що сталося, Чжан? У нього ж довгі руки, багато помічників, багато очей… А може, все-таки пощастить утекти? Свійттаун великий, острів і архіпелаг ще більші — дідька знайдуть. Добре, що є в кишені долари — «аванс», який треба ще відробити. Так сказав посильний, коли передавав разом з грошима перше завдання. Завдання, яке він не виконав!
Не витримав, підхопився. Під три чорти страждання і роздуми! У нього ж є п"ятдесят доларів, навіть більше, коли врахувати і Янгові. З ними можна непогано провести вечір або ніч. Ніхто йому не вкаже, як коротати вільний час, як витрачати гроші. Він сам, собі голова! І він знає, де та Рекріейшн-стріт, вулиця забав і втіх.
У якихось шиночках просто біля стійки, не сідаючи, не закушуючи, пив джин, пив американське віскі з содовою. Чаркувався з якимсь підозрілим забрезклим гулякою, частував його. І, мабуть, той гуляка завів його у якесь підвальне приміщення. З нього взяли останні сорок доларів, замість них дали сигарету. Одну-однісіньку за сорок доларів!
— Не жалій грошей, не вони нас наживали, а ми їх… Викуриш — потрапиш у нірвану… Звідаєш щастя й насолоду, які тільки можуть приснитися… — нашіптував той горілчаний брат.
І Пуол не жалів, йому вже було море по коліна. Узявшись попідруки, зійшли ще на кілька східців нижче, відхилили темну заяложену руками завісу. У ніс ударило кислятиною і їдким димом. Потрапили в довгий зал із низькою стелею і запліснявілими розмазаними кутками. Вздовж стін не дуже густо лежали циновки, деякі з плямами і пропалинами. Майже на кожній сиділи, хитаючись, заплющивши очі, напівроздягнуті люди, деякі дряпали, роздирали себе нігтями, ніби хотіли і шкіру здерти. Дехто лежав то скорчившись, то розкинувши руки й ноги у найнеймовірніших позах. Обличчя перекривлені в ідіотських гримасах-усмішках.
— От… От якраз вільні підстилки… Сідаймо, покуримо… — горілчаний брат посадив Пуола обережно, як дитину, дав припалити і сам припалив.
Пуол ще і звичайних сигарет не призвичаївся курити. Купив, щоправда, одну пачку, чмокав для форсу і солідності, хоч ставало нудно і наморочилася голова. А тут з жадібністю чмокав і чмокав, поки й знепритомнів.
А може, це не була втрата свідомості? Якісь сни-галюцинації, марення. Він ніби плавав у рожевому тумані, не відчуваючи свого тіла. Здавалося, що кожна клітинка організму розчинилася у млосній насолоді. Він ніби стежив збоку за своїм тілом, а воно розпадалося на частини, і кожна частина виростала до жахливих розмірів і лопалась, як ракети феєрверка в день коронації султана. Потім здалося, що це горять-спалахують асигнації — долари, франки, фунти стерлінгів, динари. Пекучі іскри падають на голову Пуола і знову вибухають. Якісь вибухи звучать праворуч і ліворуч, від них аж голова метляється, ледь не зривається з плечей. Хтось б"є, не жаліючи — по одній щоці, по другій, аж коле в мозку, здається, розривається на частини голова.
Блимнув очима, важко приходячи до пам"яті. Але ще нічого не розумів, і той чоловік, що стояв, зігнувшись, над ним, ввижався примарною, розпливчастою плямою. «Де я? Що зі мною?» — здається, пробурмотів, зібравши сили, але Пуола схопили за грудки, смикнули так, що трохи не одірвалася голова. Його посадили, знов ударили по щоках, і дзвони в голові загули нестерпно, попливли кольорові круги перед очима.
Ах, краще було б не приходити до пам"яті… Той незнайомий не бив більше, а в голові все одно бухало молотом, кололо в потилиці і в скронях, очі наче вилазили з орбіт, у шлунок нібито свинець залили, язик розпух, ледве повертався у смердючій рідині-слині. Обняв обома руками голову. Страшенна млявість і біль охопили все тіло…
Об зуби стукнув якийсь посуд… Відчув запах води і схопив бляшанку, пив теплу, залізисту на смак воду, хотілося пити нескінченно, поки не лопне. У голові трохи прояснилося… А очі ще бачили, як крізь москітну сітку, і Пуол не впізнавав того чоловіка, що термосив його, а тепер поїв водою, хоч і здавалося знайомим його обличчя.
Бляшанку відібрали, брязнули під ноги, Пуола підняли під лікті. З підвалу вивели силоміць, і під стіною на тротуарі він страшенно, до жовтої немочі блював. Коли трохи відпустило і зміг розігнутися, ноги аж підкошувалися від слабості.
Вели його довго, плутано. Час від часу проводир струшував його за барки, щоб очунював скоріше. Потім зав"язали очі і знову вели. Зрозумів: до Чжана, на розправу… Звідкілясь узялося ще трохи сили, зірвав з очей пов"язку і кинувся тікати.
Догнали, сіконули ребром долоні по шиї, і Пуол упав непритомний. Коли прийшов до пам"яті, його знову струсонули, відібрали великого складаного ножа, зав"язали очі.
Перед Чжаном Пуола кинули, наче мішок лахміття або якоїсь дохлятини. Лежав, і не хотілося вставати. Освітлення в кімнаті було слабке, горів тільки в кутку червоний нічник, і Пуол подумав, що це добре, не бачитимуть, яке в нього змучене обличчя. Почув загрозливо-розтягнуте:
— Ну-у-у?
І тоді підхопився на коліна, поповз до покладеної на крісло, у рожевих бинтах Чжанової ноги.
— Я ні в чому не винен… Я хотів як краще!
Чжан штовхнув милицею, її гумовим набалдашником, Пуола в плече — «Сиди там!». А той, що невідступно стояв за його спиною, смикнув назад за друге плече.
— Розказуй… — Голос у Чжана був такий, що сподіватися на милість було даремно.
ebooksa