— Янг, чого ти мовчиш? — перервала донна Тереза його спогади. — У тебе є мама?
— Немає.
— Мадонна мія… А падре, папа?
— Теж немає… — зітхнув Янг. — «Пришелепувата якась… Чого вона лізе в душу? Хоче, щоб я розревівся на всю вулицю?»
— Ой, ой!.. Я одразу відчула інтуїто, що в тебе щось не так. Бель бомбіно — гарний хлопчик, і така трагедія. Так що, ти так і живеш сам?
— Так і живу. Брат у мене є, на Раї працює.
— О, Рай! Увечері я теж їду на Рай. Цілий місяць побуду в Раї!
Заходили в черговий магазин, і синьйора Тереза широко розплющеними очима розглядала чорні дерев"яні маски з вищиреними зубами і вирячкуватими очима, приміряла намисто: «Каралльо! Каралльо!», капелюхи з пальмового листя. Різного намиста, в тому числі з чорного кораля, вона вже купила кілька. Пхала в сумку і бамбукові серветки, блискучі черепашки, стирчали з сумки і дві маски. Продавець, побачивши, що вона не купить у нього намисто, посунув до неї іграшковий черевичок. Натиснув щось у ньому, і з черевичка жваво висунувся чортик, дико, ніби в нього від сміху болів живіт, зареготав, черевичок задриґав, засовався по прилавку.
— Мадонна міа! Дияволо! Беру. Скільки коштує?
Платила синьйора Тереза не торгуючись, і її, звичайно ж, обдурювали, беручи удвічі, а то й утричі більше. Швидко її сумку заповнив усякий непотріб.
Дійшли до базару, і донна Тереза стала, ніби остовпівши. Скільки рядів гендлярок. І біля кожної гори всякої садовини і дивовижних, небачених раніше овочів. Грейпфрути — як дитячі голови, грона бананів — для двох нести…
— Тутті-фрутті! Тутті-фрутті! — шептала і аж тремтіла. Раптом зірвалася з місця: — Коко! Коко! Який величезний! Янг, давай поп"ємо соку з цього кокоса, я чула, що це дуже смачно!
Вона вибрала два найбільші й найспіліші кокоси, подала продавцеві, щоб розкрив. Але той сказав, що в таких уже не буде соку, а тверде ядро, і вибрав сам, спритно зрубавши маківки, подав.
А далі пішло-поїхало. Італійка накидалася на банани, сирі й смажені, приплющувала від смакоти очі: «Грандійозо!» Частувала і Янга: «Премійо! Премійо!» Пару кокосів і фунтів чотири бананів запхнула в мішок і дала його нести Янгові. Куштувала вона і папайю, рамбутан, мангіс, дуку, знову запихала в мішок і те і се, і той розбухав і розбухав. «Тобі не важко, миленький?» — питала щоразу і вмить забувала про це. Спокусив її один продавець і дуріяном. Донна Тереза, хоч і зморщила від запаху ніс, відважно гризнула білу м"якоть скибочки, посмоктала кісточку. І завмерла з гидливою гримасою, роззявивши рота і замружившись. Сплюнула під ноги, почала нігтями шкребти язик, витирати і його і пальці носовою хусточкою, потім шпурнула хусточку від себе. «Ой, коко! Коко!» Янг здогадався, приніс розрубаного молодого кокоса, щоб пополоскала в роті. Навколо них уже стояв регіт: «Синьйора, треба з"їсти весь плід, тоді відчуєте справжній смак!» — «У мене смачніший, купіть ще і в мене!» Назбиралося хлопчаків, гладили Тота по голові, посмикували за хвостик. А той хлопець, що дав їй покуштувати дуріяну, розрізав його на шматки і зі смаком, з найбільшою насолодою вишкрібував їх ножем, запихав у рот, ніби рекламував фантастичний овоч.
— Це знущання над людиною! Навіть мій Тота не буде їсти таку гидоту! Це малина з часником, перцем і клопами!
Чим дужче вона обурювалася, тим більше реготали. Під цей регіт вони і йшли далі.
Не пройшли і половини базару, як у мішок уже не можна було нічого впхнути, а сама синьйора так накуштувалася всяких «тутті-фрутті», що їй зовсім стало погано. Віддала Янгові і сумку.
— Аванті, Янг! Уперед! У готель! — і частенько зацокала каблучками.
— Ну от… Пока а пока[7] і прийшов! — почув Янг позад себе голос синьйори Терези і здригнувся. Замлів уже, стоячи на осонні біля дверей готелю, а Тота ліг на бік і простягнув усі чотири лапи, ніби збирався здихати. Усередину, до вестибюля, зайти з собакою він не насмілювався. — Який ти браво, молодець! Іди ж скоріше! — Голос у синьйори був уже веселіший.
Зайшов у вестибюль і відразу подав мадам Ой і собачий повідець, і сумку, і мішок.
ebooksa