Грот афаліни

22
18
20
22
24
26
28
30

— О, ні, ні! У номер, будь ласка! Я тебе дуже прошу! А коли зайшли в номер; додала:

— Граціо, милий! Велике дякую! Але ти не залишай мене. Мені так сумно одній, я у вас відчуваю себе сиротою, як і ти. Я пропаду без тебе! І Тота пропаде! Ти тільки подивись, як він сумує, плаче… А на шосту годину ми повинні бути в порту, а о пів на сьому теплохід вирушає на Рай. Я тобі вже за все разом заплачу. Слухай, а може, ти зі мною і на Рай поїдеш? І мені, і Тота так потрібна близька душа!

— У мене немає грошей на квиток, — відповів Янг, ледь приховавши радість: невже так просто йому пощастить потрапити на Рай? Уже навіть сьогодні?!

— Граціо а діо! Слава богу, я ще маю чим заплатити за приємність. А ти для мене робиш тільки самі приємності. Побудеш моїм пажем.

Що таке паж, Янг не розумів, але ліг на канапу із задоволенням. Тота примостився поруч. Трохи дрімали, трохи спостерігали за синьйорою Терезою. А та ходила по кімнаті, у спальні наполовину роздягнута, не соромлячись Янга, готувалася приймати ванну. Хлюпалася у вапні довго, потім вийшла, намотавши на голову рушник, як чалму. Халатик її був дуже коротенький, ніби не на неї пошитий. Вона граціозно сіла до телефону, закинула ногу на ногу і замовила в номер обід.

Майже всім тим, що привезли, вона нагодувала Янга — «Ти такий магро… худий!» — і Тота, а сама випила тільки зо дві малесеньких чарочки вина.

Синьйора сіла в спальні до туалетного столика і трюмо, почала причепурюватися, а Янг лежав у кімнаті на канапі, забавлявся з Тота і думав, що, може, й непогано побути отим самим… як його… пажем?

Потім він ходив кликати таксі для синьйори, бо на звичайній триколісній моторній колясці з тентом, механізованим рикшею, усі чемодани, баули, валізи, коробки й сумки донни Терези завезти в порт було неможливо.

У порту, поки шофер таксі допомагав мадам Ой упоратися з речами й оформити проїзд для Янга, сам Янг востаннє прогулював на причалі собаку і розпачливо поглядав на всі боки: Абдули ніде не було видно! Покликав до себе хлопчика-лоточника, трохи вже знайомого, запитав, чи знає він Абдулу.

— А хто його не знає! — відповів той і присів погладити дивного собаку.

Янг попросив передати Абдулі, що він переїздить сьогодні на Рай.

— Зрозумів? Хай шукає мене в дельфінарії, у брата.

Хлопчик кивнув, посмикав Тота за кудлате вухо і зник у натовпі.

Теплохід був невеликий. Одразу як перейдеш на борт з трапа, можна або сходити в носовий чи в кормовий салони, або підніматися на палубу — на передню чи задню площадку. На обох площадках стояли решітчасті лавки, багато пасажирів-туристів облюбували собі місця там. Один сивий і худий європеєць стояв на носі теплохода, як орел, вдихав свіжий вітер так смачно — аж ніздрі роздималися. Усі вдягнуті були просто, по-дорожньому, і важко було відрізнити мільйонера від не мільйонера.

Теплохід заревів, загрюкав мотором одразу, як тільки підняли трап. Від причалу він відповзав помалу і задом, начадивши чорним димом. На рейді розвернувся і взяв курс на Рай.

Синьйора Тереза сиділа коло своїх речей у кормовому салоні і весь час перелічувала їх, навіть пальці загинала, все не могла перевірити, скільки в неї було і скільки зосталося місць: одинадцять чи тринадцять? Янг, узявши Тота на руки, прогулювався на теплоході. З кормового салону перебрався був у носовий, потім виліз на передню площадку. Там бив в обличчя пружний вітер, і треба було добре замружуватись, щоб не висікало сльози. Нахиливши за поручні голову, бачив, як завихрювався дугою пінистий вус, лизав щоку теплохода. Зустрічні хвилі розбивалися об ніс, злітали вище поручнів. За кормою кружляли чайки, сідали на широкий бурунний слід, хапали оглушених риб.

Постояв і біля капітанської рубки, розглядаючи крізь широку шибку, як дядько в морському кашкеті, але без кітеля, тільки в білій сорочці з короткими рукавами покручує рульове колесо — штурвал. Як хотілося Янгу бути на його місці, покрутити цей штурвал! Відчути самому, як махина теплохода слухається тебе: «Уліво руля! Управо руля!» Або хоч би постояти поруч з капітаном, подивитися крізь оту шибку вперед, і то був би щасливий. Мабуть, дуже забавний був у нього вигляд, бо дядько-капітан навіть співчутливо підморгнув йому й усміхнувся. Л може, не йому, а Тота? Бо в Тота був кумедний вигляд, язик висунувся, може, на п"ядь, метлявся, наче погано прив"язаний.

Янг хотів уже й сам усміхнутися доброму дядькові-капітану, але побачив щось дивне: у рубку зайшов ще один дядько, молодший, китаєць. Капітан сказав щось йому не оглядаючись: мабуть, думав, що хтось свій — помічник або машиніст. Аж раптом капітан здригнувся, обличчя його посіріло і витягнулося. Швиденько, наче уколовшись, глянув на свій бік, під руку, і знову погляд уперед. Губи капітана вже тремтіли, на лобі виступили краплі поту — як перлини. «Що з ним? Може, погано стало…» — Янг теж поглянув туди, праворуч капітана. Там були сутінки, і Янг подався ближче до шибки. Побачив: китаєць наставив у бік капітанові револьвер з якоюсь трубкою-насадкою — може, глушителем? Китаєць тримав револьвер у лівій руці, а правою рішуче і сильно обривав якісь проводи й антени…

У Янга від страху прикипіли до палуби ноги. Бачив: капітан хитає головою на якусь вимогу китайця. Тихо пролунав постріл, потім другий — по радіопередавачу. Курортники нічого не почули. Янг устиг ще помітити: китаєць підтримує капітана, щоб не впав, підштовхує до штурвала, щоб крутив туди, куди потрібно було бандитові.

У цей час швидко встав з лавки молодий чоловік, підійшов до Янга, схопив його за лікоть і повів перед собою до салону на кормі, штовхнув по східцях униз. Падаючи, Янг боляче вдарився. Але відразу ж схопився на ноги, озирнувся. Той, що так пустив його по східцях, замість пальця приклав до губів дуло пістолета — «Цс-с-с!». В цю мить відчинилися двері з машинного відділення, показався машиніст чи помічник капітана, смикнув двері рубки: «Відхиляємося од курсу! Що трапилось?» Назустріч йому з рубки бахнули два постріли, помічник схопився за живіт і впав під ноги молодому бандитові. Той одразу відштовхнув убитого від себе і став біля дверей машинного відділення, щоб більше ніхто не вийшов.