З машинного відділення виліз переляканий матрос із засохлими патьоками крові на лобі. Відчинив капітанську рубку… Капітана біля штурвала вже не було, осунувся вниз.
— Лікаря треба! Чи нема серед вас лікаря?! — кричав матрос, витягаючи з рубки тіло капітана. «Лікаря! Лікаря!» — повторили його прохання багато голосів, навіть нагорі, на передній площадці.
Лікар знайшовся — жінка. Вона швидко спускалася східцями з передньої палуби, а за нею тупотів товстенький дядечко, мабуть, її чоловік: «Еллен, не треба! Не ходи, яке тобі діло до всього цього? Може, вони ще повернуться!» Але лікарка йшла у кормовий салон за матросом, куди той утягнув капітана і поклав на лавку. Потім жінка-лікар, кинувши сумку на руки товстунові, мовчки витрушувала на свої долоні духи чи одеколон, мила ними руки: «Роздягніть його!» Перед нею розступилися, пропускаючи до капітана, і знову зійшлися люди. Подивитися, що вона робитиме пораненому, Янг не зміг. Якби хоч собаки не було на руках!
Матрос вибрався з натовпу, став до штурвала. Теплохід набрав швидкість, ліг на потрібний курс.
— Янг! Де ти, Янг! — перелякано кричала синьйора Тереза, і йому довелося вийти з-за людей. — Сідай, миленький, осюди! І не ходи нікуди, а то я збожеволію! — підняла за шкірку Тота, дістала з-під нього гаманця: — Мої діаманте… брильянте… золоті речі… Аби ще трохи, то ці бандіто зробили б мене жебрачкою. Ви врятували мене від розорення! — І вона поцілувала Тота в ніс, а Янга в щоку… — Навіть не віриться, що врятувалися від смерті… — І вона з запізненням заплакала-заридала.
— Ти ж, дивись, приходь назад! Провідай брата, передай йому моє привітання і вертайся. Скільки братові років — тільки двадцять? Як шкода, а мені за тридцять… Тільки ти про це нікому не кажи, гаразд? Запам"ятай номер апартаменту — триста сімнадцять… Гоголь «Морська лілія»… На ось тобі на морозиво… — Синьйора Тереза дала йому три долари. — Потім я з тобою розплачуся краще… О, я тебе не скривджу! Я тобі таке подарую, що тобі й не снилось! — Мадам Ой спокушала, вона не дуже вірила, що Янг вернеться до неї. — Арівердерчі, миленький!
Перші, самим зароблені гроші… Янг відчув себе зовсім дорослим і самостійним.
Поки біг у дельфінарій, морозиво купував двічі. Ніколи в житті його не куштував — смакота!
Усі, кого питав, знали, як пройти до дельфінарію, усі правильно йому показували. Але дійшов до воріт побачив, що вони зв"язані ланцюгом, висить замок.
Постояв, подивився з сумом крізь грати на те, що було на території дельфінарію. А бачив тільки гущавину кущів і дерев — парк. Крізь листя трохи проглядала круглими боками якась не дуже висока будівля з віконцями-ілюмінаторами.
І в цей час заскрипіли двері прохідної, звідти вийшов чоловік з рушницею за плечем, ще не дуже старий.
— Ти кого тут виглядаєш? Зачинено давно все… Приходь уранці, — мовив той чоловік.
— Брат мій тут десь… Казав — шукай мене у дельфінарії… Радж.
— Ах, Ра-адж?! То так би й сказав… Нема його, до міста пішов. Ти можеш зайти, почекати, якщо хочеш. — Чоловік зайшов у прохідну, почав відмикати знадвору двері. — Ну, чого переступаєш з ноги на ногу? Боїшся мене?
— Я не боюсь. — Янг зайшов, і чоловік знову примкнув двері.
— Я сторожем тут… Хочеш — іди зі мною, я починаю обходити територію. Заодно і розкажу, що знаю… Малу мене звати, дядько Малу. Радж у нас фігу-ура… От! — показав він великий палець. — Не те, що деякі… От я, скажімо, хто? Простий сторож. А Радж мене за людину вважає, не так, як деякі. Тому і я його люблю… Ти надовго до Раджа? Назовсім?! А як ти сюди добрався? Сам чи з батьком?
Довелося почасти розказати Малу всю свою історію.
— Ай-яй… А Радж мені нічого ж не говорив. Бачу тільки — сумний, дуже сумний, переживає весь час. А не каже!
Ходили спочатку зеленою зоною, алеями. То тут, то там траплялися павичі — походжали вони по доріжках або галявинках, тягнучи довжелезні хвости, пробували злетіти на дерева. Один розпустив хвіст — і Янг завмер на місці. Такої краси зроду не бачив.
— Райські птахи… Райські на острові Рай… — зашепотів захоплено.
ebooksa