Грот афаліни

— Чим ти миєш зсередини? Я — порошком… Може, допомогти тобі?

— Я сам… Ти тільки акваланги порозбирай. Не казав той земляк… чи прийде ще?

— Не казав. Мабуть, прийде.

Гуга порозбирав на лавці акваланги, розклав частини.

— Ну дякую, братухо. — Раджу хотілося побути самому, подумати про все. Але Гуга не відходив.

— Знаєш… — притишив він голос до шепоту. — Я трохи почув, про що Судзір з тим говорить. Про дельфінів говорили… Але по-англійському, то я мало зрозумів. Гість щось назве, якусь цифру, а Судзір: «Ноу, ноу, ноу…» — і свою цифру. Торгуються про щось… А ще знаєш, звідки добре чути, що в «резиденції» робиться? З душової, звідти, де шафочки стоять.

Радж устиг сказати: «Ціка-аво!..» — і побачив, що з того боку до басейна підходять Малу і Пуол, у земляка в руках якийсь газетний згорток. Гуга прошепотів: «Той самий…» — і пішов до дельфінів — догодовувати.

Радж відстебнув з правої литки піхви з крисом, почав швидко знімати з себе штани, сів на лавку. Поки Малу і Пуол переходили через горбатий мостик, він стояв уже в самих плавках. Малу підняв руку, вітаючи Раджа, і повернув до Гуги.

— Здоров, друже мій! — нібито зрадів Раджу Пуол, подав руку.

— Здоров, — стримано подав руку і Радж, пронизливо глянувши йому в очі. Пуол одразу відвів погляд, подивився на Гугу. І знову обернувся до Раджа, надав привітного виразу обличчю.

— Гарно в тебе тут. Робота ж по блату!

— А що ти розумієш у моїй роботі, що знаєш про неї? Нічого… Ото й з висновками не поспішай.

— По блату, по блату… От, аби мені таку роботу! Ти б закинув слівце про мене перед містером… містером… як його…

— Крафтом… Нема чого закидати, бо брати він нікого не збирається. Кажи одразу, що хотів, бо в мене ще багато роботи.

— Перестань морщитись, як сушена копра. А може, зуби болять? Забув хіба, що ми були друзями?

— Не треба лицемірити. Ніколи ми друзями не були.

— А я до тебе зі всією душею. Завжди! Нам і тепер треба триматися один одного. Хоч і не на Біргусі ми, порозкидало нас, як вітром… Давай зайдемо кудись, посидимо, поговоримо про життя-буття.

— Розбагатів?

— Г-гм… І поганий коваль може добру річ викувати, — він розгорнув газету і поплескав гаманцем по долоні. — Для друга мені нічого не жалко.

— На крадені я не звик.