Йоганн весь напружився, йому ввижалося, що все оте робиться не там, на дні яруги, а тут, нагорі… І здавалося, в самі вуха, ламаючи черепну коробку, лізе нестерпно гидкий голос Дітріха. І не було цьому кінця.
Раптом усе змовкло. Пітьму осяяло вогнище, запахло чимось жахливим.
Йоганн рвонувся, і ту ж мить йому в груди вперся автомат. Він схопився був за ствол, але його вдарили ззаду по голові.
Йоганн отямився, спитав:
— Та що це ви? — І пояснив, чому хоче вилізти з коляски.
Один з охоронників сказав:
— Якщо не можеш терпіти — клади в штани! — І зареготав. Та зразу, немовби вдавившись, змовк.
Через якийсь час на шосе вилізли полковники, Дітріх і Штейнгліц.
Дітріх попрощався:
— На добраніч, панове! — І попрямував до машини.
Самокатники випустили Вайса.
— Їдьмо! — наказав Штейнгліц.
Обидва офіцери мовчали. Дітріх поскаржився вередливо, ображено:
— Я ж його так логічно переконував…
Штейнгліц спитав:
— Будеш доповідати?
Дітріх заперечливо хитнув головою.
— А якщо ті це зроблять?
Дітріх засміявся.
— Ці армійські тупиці ладні були лизати мені чоботи, коли я запропонував свою версію. Що може бути простіше: п"яний солдат украв машину і зазнав аварії.