Спочатку Гітлер не цурався скромної ролі найманого вбивці, він усіляко намагався зобразити, що керується нібито лише політичними мотивами і має намір спрямувати свої дії тільки проти одного народу — радянського. Та коли великі держави виплатили йому наперед усю європейську готівку і Франція сором"язливо оголила перед німецьким імперіалізмом свої державні кордони, Гітлер, нічим уже не стримуваний від спокуси, за п"ять тижнів зламав марний опір і заволодів і Францією, делікатно залишивши урядові Віші чудовий куточок на півдні країни для розмірковувань у солодкій знемозі про мінливість долі.
Поразка в Дюнкерку англійського експедиційного корпусу знаменувала занепад могутності британських сухопутних армій. І з туманного неба на Лондон нещадно посипалась лавина німецьких авіабомб.
Зовсім не з милосердя, а спонуканий спільністю імперіалістичної ідеології та інтересів, Гітлер послав 10 травня 1941 року в Лондон свого заступника Гесса з поблажливою пропозицією укласти мир.
Правлячі кола Англії змушені були тоді ухилитися від зговору з фашистською Німеччиною, хоч і який спокусливий він був. Адже замість воєнної поразки вони зазнали б тяжкої економічної поразки, і не від кого-небудь, а від своїх головних конкурентів на світовому ринку — німецьких промислових магнатів. Крім того, навіть коли б вони й пожертвували інтересами ринку, в ті часи вже не можна було не зважати на англійський народ, бо його ненависть до фашизму могла впасти на голову уряду, що капітулював перед Гітлером.
За свідченням фельдмаршала Вільгельма Кейтеля, «плануючи напад на СРСР, Гітлер виходив з того, що Росія перебуває на стадії створення власної воєнної промисловості і цей процес ще не закінчений, а до того ж Сталін у 1937 році знищив найкращі кадри своїх вищих воєначальників».
Це і багато чого іншого вселило генеральному штабові вермахту непохитну впевненість у тому, що детально розроблений і таємно розмножений всього в дев"яти примірниках план нападу на Радянський Союз, план «Барбаросса», — найвище досягнення німецького воєнного генія.
Війну проти СРСР гітлерівські стратеги сподівались провести за шість-вісім тижнів і принаймні за будь-яких обставин закінчити до осені 1941 року.
Німецькі військові сили, таємно зосереджені на кордонах Радянського Союзу, на той час були найбільш могутні, високооснащені і найдосвідченіші з усіх армій світу.
Фашистська Німеччина, захоплена воєнними перемогами, реакційно згуртована після того, як гестапо просіяло трудове населення країни крізь тюремні грати, а кращих синів народу кинуло в концентраційні табори, кладовищенські простори яких зайняли значні життєві простори, — ця Німеччина була надійним тилом, надійною опорою вермахту.
Уже на літо 1940 року під контролем фашистської Німеччини й Італії опинилися країни з населенням близько 220 мільйонів чоловік, і всі економічні ресурси цих країн йшли на посилення могутності німецької воєнної машини.
8 липня 1941 року Гітлер віддав наказ: «Москву і Ленінград зрівняти з землею, щоб повністю позбутися населення цих міст і не годувати його цілу зиму…». «Що ж до Москви, — роз"яснював Гітлер, — цю назву я знищу, а там, де стоїть сьогодні Москва, я зроблю велике звалище». Про населення його директива була така сама коротка і ясна: «Слов"яни повинні стати невичерпним резервом рабів у дусі Стародавнього Єгипту чи Вавілону. Звідси повинні йти дешеві сільськогосподарські і будівельні робітники для німецької нації панів».
22 червня 1941 року, близько четвертої години ранку, на світанні, гітлерівські полчища напали на СРСР.
Почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу. Вона тривала 1418 днів і ночей.
У другому ешелоні разом із штабами, службами тилу, господарськими взводами, ротою пропаганди, медичними батальйонами, кухнями, трофейними командами просувався і підрозділ майора Штейнгліца.
Спека, задуха, курява…
Обабіч шосе горіли села, ліси, хліб на полях, сама земля. І здавалося, не від сонця така спекота, а під палаючих згарищ.
І якщо колона чогось зупинялась і змовкав гуркіт моторів, зразу западала глуха, немовби на дні прірви, тиша, і чути було тільки потріскування полум"я, шурхіт та глухі обвали палаючих колод…
Небо було чисте, прозоре, ясне, і ритмічно, через точні проміжки часу, його неначе розтинав уздовж металічний гуркіт бомбардувальників, які щільним строєм летіли низько, і по землі повзли їхні сірі плавучі тіні. Та бомбардувальники пролітали, і знову все навкруги обволікала тягуча, як розплавлене скло, тиша.
Біля переправи колони зупинилися. Усі вийшли з машин, розминалися, обтрушували пилюку.
Тут тяглась оборонна смуга, очевидно, недобудована: валялися лопати, кирки, бочки з цементом, колоди для накатів, пучки арматури. І трупи. Безліч трупів. Траншеї всюди пересічені відбитками танкових гусениць — отже, кінець бою вирішила моторизована частина.