— Чого ж це так? — здивувався Штейнгліц.
— А того, — повчально пояснив Дітріх, — що полковники не уникнуть слідства, якби, припустімо, радянський розвідник зухвало вкрав польову рацію і передав своїм дату початку подій.
— Ну й біс з ними, нехай відповідають за те, що вловили ґаву. Ясно — це радянський розвідник.
— Так, — сухо промовив Дітріх. — Але в мене немає доказів. Та й навіщо вони, власне?
— Як це «навіщо»? — вражено спитав Штейнгліц. — Адже він усе передав!
— То й що! Нічого тепер від цього вже не зміниться. Армія готова для удару, і сам фюрер не захоче відкласти його ані на хвилину.
— Це так, — згодився Штейнгліц. — А якщо червоні зустрінуть ударом?
— Не зустрінуть. У нас є особлива директива Сталіна. Він наказав своїм військам в разі бойових дій на кордоні відтіснити противника за межі демаркаційної лінії і не йти далі.
— Ну, а якщо…
— Якщо кому-небудь стануть відомі ці твої ідіотські міркування, — суворо обірвав майора Дітріх, — знай, що в мене в сейфі зберігатиметься їхній запис.
— А якщо я донесу раніше, ніж ти?
— Нічого, друже мій, у тебе не вийде. — Голос Дітріха звучав ласкаво.
— Чому?
— Твоя інформація спізниться. І за її зловмисну затримку тебе розстріляють.
— Здорово! Але чому ти надаєш усьому цьому такого значення?
Дітріх відповів томно:
— Я дорожу честю третього відділу «Ц». У нас ніколи не було ніяких промахів у роботі, у нас і зараз немає ніяких промахів. І не буде.
Штейнгліц вигукнув палко, щиро:
— Оскаре, можеш бути спокійний: я тебе зрозумів!
— Як твердить Вінкельман, спокій — це якість, найбільш властива красі. А мені подобається бути завжди і за всіх обставин красивим… — І Дітріх поблажливо поплескав Штейнгліца по щоці.