Йоганн, чи то кривлячись од болю, чи то всміхаючись, Спитав:
— Не втямиш? Намітимо фальшиві поля і вогневі позиції там, де їх немає, і підкинемо карту.
— Та ти хто?
— Давай карти, — знову звелів Йоганн. — У тебе ж пістолет!
Танкіст подав планшет. Йоганн витер руки, наказав:
— Світи!
Розстеливши обидві карти, став робиш позначки на чистій.
Танкіст, опустивши пістолет, стежив за його роботою. Похвалив:
— Здорово виходить! — І знову спитав: — Та хто ж ти?
Йоганн одну карту спалив, а другу поклав у планшет і сказав танкістові, вказуючи очима на труп:
— Повісь на нього планшет.
Танкіст виконав його наказ.
— А тепер, товаришу, — голос Йоганнів здригнувся, — прощавай…
Танкіст ступнув до люка. Йоганн спинив його:
— Візьмеш з собою ось його.
— Та він мертвий.
— Метрів сто протягнеш, потім залиш — німці підберуть. Так до них карта дійде певніше.
— А ти? — спитав танкіст.
— Що я?
— А ти ж як?