— Ні, не пристріляний.
— Даремно, — покартав Вайс. — Значить, якщо я промахнусь, відповідатимете ви.
— Правильно, — згодився Герд. — Це серйозний недогляд.
Комендант глянув на годинника:
— Пора. Пообідати доведеться в літаку.
Солдат допоміг їм надіти парашути. Вайс, підійшов до Герда, простягнув руку:
— До побачення, пане ротмістр.
Але Герд, наче не бачачи простягнутої руки, з неприступним виразом обличчя промовив сухо:
— Бажаю вам з честю виконати ваш обов"язок.
Йоганн мимохіть піймав тьмяний, неприязний погляд Герда й зробив висновок, в якому, щоправда, ще не був остаточно впевнений.
Перекидання їх в тил Герд не розглядає як подвиг. Це ясно. Герд не зумів прикинутись, нібито проводжає його як героя на подвиг, і тим самим дещо розкрив Вайсові. Він чимось заклопотаний. Чи не тим, бува, що так одверто розмовляв з Вайсом і, коли вони були в абвергрупі № 315, надто підкреслював перед офіцерами свою до нього прихильність? Але чому це його тепер турбує?
Йоганн вирішив першим піднятися трапом у літак, щоб стрибати останнім. Навіщо? Щоб вигадати зайві хвилини. Вони можуть згодитися.
Вікна в кабіні літака були заклеєні чорним папером, в який завжди загортають фотоплівку.
Літак викотився на зліт зразу ж, як тільки зачинилися дверцята за Хакке, у Хакке на грудях було підвішено рацію, він увійшов останнім.
Батареї з живленням були в Синиці.
Кілька хвилин летіли в суцільному мороці, потім спалахнула лампочка в плафоні на стелі.
Синиця заявив, що помирати на голодне черево не збирається, і розгорнув свій пакет з їжею. На кожного була пляшка горілки.
Хакке майже не доторкнувся до їжі, але, тримаючи пляшку в руці, часто надпивав потрошку з шийки.
Синиця їв і пив смачно. Він швидко захмелів, став балакучий. Підкидаючи на долоні ампулку з отрутою, промовив, ніжно на неї поглядаючи:
— Кажуть, мить: раз — і готовий.