Двері клацнули. Йоганн лишився сам. Прислухався. Крім вовтузіння, падіння тіла й глухих ударів, — нічого. Оце-то Хакке! Міцний чолов"яга.
Йоганн уже не сумнівався в тому, як йому слід тепер триматися. Зараз він турбувався тільки про те, коли б не застудитися в льоху: адже самого цього досить, щоб у кращому разі лишитися інвалідом. Тільки не сидіти непорушно, бо замерзнеш. І він став підстрибувати, ворушив пальцями на руках і ногах, звивався, стукався об кам"яні стіни льоху.
Нарешті викликали і його, привели в сторожку.
«Комісар» сидів за столом. Він, як і раніше, не зняв рукавичок. Долі мовчки лежав Синиця. Хакке стояв обличчям до стіни з піднятими руками, стогнав. Його бриджі звисали, на оголеному тілі здулися рубці.
В кутку сидів солдат з навушниками. Рація в брезентовому чохлі стояла перед ним.
Йоганн кинув уважний короткий погляд на шкалу діапазону.
Стрілка показувала діапазон, на якому працювала штабна радіостанція «Валі».
Радист підвівся й подав чоловікові з непорушним, холодним обличчям, одягненому у форму батальйонного комісара, папірець, де було записано прийняту радіограму.
Той прочитав і подер папірець. Кивнувши на Синицю, що лежав долі, сказав:
— Він видав вас. Вас закинули до нас у тил як диверсантів. — Тицьнув пальцем: — Ти Йоганн Вайс, він Зігфрід Хакке. — Витяг з розстебнутої кобури наган і, націливши Вайсу в живіт, наказав: — Ну?! Швидко, — Почекав. Спитав: —Ти відморозив язика? Гаразд. Ми тебе зігріємо екзекуцією.
«Бути відшмаганим? Е, ні!»
Йоганн нахилився й попросив:
— Добре. Я згоден. Та тільки, — він показав очима на Хакке і Синицю. — розв"яжіть руки, я дам письмові зізнання.
Йому розв"язали руки. Він взявся за табуретку, повільно потягнув її до столу і раптом ривком підняв і щосили опустив на офіцера, водночас лівою рукою вихоплюючи в нього пістолет.
Кинувся до дверей. Вистрелив і побіг через двір, стріляючи в солдат, що кинулися врозсип.
За коморою стояв мотоцикл. У колясці, застебнутій брезентовим фартухом, сидів солдат. Він не встиг схопитися — Йоганн ударив його по голові ручкою пістолета, розігнав машину з пагорка, стрибнув у неї й помчав просікою.
Тримаючи однією рукою кермо, другою розстебнув фартух і з ходу викинув солдата на землю.
Опинившись на шосе, Йоганн ввімкнув повний газ. Він запам"ятав, у якому напрямку височіла шпиляста кірха. Велике селище. Там, напевне, має бути німецька комендатура.
Не доїжджаючи до селища, Йоганн скинув гімнастьорку: надто вже небезпечно було з"являтися тут у повному радянському обмундируванні.
В"їхав на головну вулицю селища. Легко, по скупченню машин біля однієї з найкращих будівель, зрозумів: тут. Загальмував коло самих ніг враженого вартового. Промовив владно: