Чого Йоганн, навіть з якимсь домішком поваги, не міг не оцінити, то це того бундючного самовладання і пихатої великонімецької офіцерської амбітності, з якими його абверівські колеги мовчки сприйняли катастрофічну поразку армій вермахту під Москвою. Ніхто в розташуванні «штабу Валі» не зронив про це ні слова. Здавалося, всі тут змагалися один перед одним в бездоганній майстерності прикидатися.
Але коли раніше тут немовби витав дух дружнього потурання, породжений зневагою до противника і непохитного впевненістю в швидкому й переможному завершенні Східної кампанії, то тепер його замінила крайня підозріливість, нещадна дисципліна й бездоганно точна ретельність, будь-яке відхилення від якої негайно каралося.
Якби Йоганн в цих умовах почав своє просування по службових щаблях абверу, навряд чи він стільки добився б.
Відбір курсантів у розвідувально-диверсійні школи провадився тепер багатоступінчато, з витонченою старанністю. Кандидатів піддавали такій підступній перевірці, що витримували її тільки справжні покидьки, і чимало людей, підготовлених підпільними табірними організаціями, гинуло при цих перевірках — мети досягали одиниці.
Режим у школах посилився, і за найменший відступ від правил розпорядку шмагали, а інколи й розстрілювали.
Але становище Йоганна Вайса було вже зовсім інше, ніж напочатку. В школі у нього були свої люди. Він розставив їх, і по ланцюжку вони керували один одним. Тільки один з них знав Вайса, приймав од нього вказівки, а для інших він лишався ворогом, німцем.
Штейнгліц, зайшовши провідати хворого Йоганна, пригнічено сказав, що тепер Гіммлер і Гейдріх, мабуть, спробують причини тимчасових невдач на Східному фронті звалити на абвер, який не зумів розвідати справжніх сил противника. Канаріс, не розуміючи небезпеки, що загрожувала йому, цілком віддався маневрам таємної дипломатії, зв"язався з англійцями. Але тепер пізно.
Якщо до розгрому вермахту під Москвою Черчілль ще вагався, чи слід укласти сепаратний мир з Німеччиною, щоб спільними зусиллями продовжити війну з більшовиками, то тепер усьому кінець.
— Дурниці, — сказав Вайс, — просто ти (він тепер був на дружній нозі із Штейнгліцом) ображений на те, що Берлін знову відмовився використовувати тебе як спеціаліста по західних країнах, хоч ти посилаєш уже не перше прохання про це.
— А як же я можу не ображатись? — пожвавішав Штейнгліц. — Я знаю своїх колишніх хлопців, які зараз роблять кар"єру і гроші, давно беручи участь у всій цій тяганині з англійцями.
— Поробилися дипломатами! — всміхнувся Вайс.
— Ні, чого ж, працюють по спеціальності. Стежать за тими, хто таємно виконує дипломатичні місії або грає роль посередників у переговорах. — Запитав: — Ти пам"ятаєш тих двох глухонімих?
Йоганн кивнув.
— Навіть ці каліки непогано заробляли в Швейцарії. — Додав зловтішно: — Та їм не довелося одержати готівкою.
— Чому?
— Молодці Гіммлера ліквідували їх. — Зітхнув. — Очевидно, рейхсфюреру не подобається, що Канаріс надто багато на себе бере в переговорах з англійцями.
— Але фюрер знає? Це ж зрада.
— Ти дурень чи прикидаєшся? — розсердився Штейнгліц. — Ти що ж думаєш, Гесс, бувши першим заступником фюрера, без його дозволу, сторч головою кинувся на англійців з парашутом? Та кожному солдатові відомо, що фюрер зупинив Гудеріаиа перед Дюнкерком тільки для того, щоб той не знищив дощенту англійські експедиційні війська. Їм дали змогу перенести ноги й душі через затоку з тим, щоб англійський уряд на прикладі цього дружнього з боку фюрера акту переконався, що є ще можливість спілкування з нами проти головного противника — Росії. В цьому виявився геній фюрера. А те, що зараз Гіммлер, Герінг, Ріббентроп, наш Канаріс і ще дехто, кожен окремо, крутять з англійцями, то це не проти політики фюрера, а відповідно до його надій. Тільки кожен з них зацікавлений у тому, щоб краще взнати, про що розмовляють з англійцями його суперники. І тут для справжнього професіонала — такого, скажімо, як я, — виняткові можливості вискочити у велику політику. І дають не нагороди, а чеки: будь-який банк у будь-якій валюті…
Вайс спитав, яка доля розвідувально-диверсійної групи, куди входив курсант Гвіздок.
Штейнгліц сказав, що, хоч літак, який закидав групу в радянський тил, не повернувся на базу і двоє — старший групи і радист — загинули під час невдалого приземлення, керівництво над іншими трьома взяв на себе радист Варшавської школи Гвіздок. Він передав цінну інформацію, а зовсім недавно його група здійснила диверсійний акт, підірвавши військовий ешелон.