Штейнгліц сповістив про успішну роботу групи без будь-якого натхнення. Може, тому, що це був для нього звичайнісінький, рядовий факт агентурної діяльності, а може, тому, що останнім часом надто був заклопотаний. Йому не давала спокою думка про те, чому ще в червні 1940 року адмірал Канаріс наказав знищити його, Штейнгліца, доповідну записку про надзвичайну слабість англійських збройних сил, що цілком відповідало дійсності, і наказав скласти інше донесення, в якому сили англійців брехливо перебільшувалися. А в Канаріса ж були найточніші статистичні дані про англійські збройні сили: шифрувальник американського посольства в Лондоні Тейлор Кеит передав абверу понад 1500 кодованих повідомлень, знятих на мікроплівку.
Якщо за цим крилася якась політична комбінація, то Канаріс мав би, як це годиться, заплатити Штейнгліцу за послугу. А може, Канаріс примусив його написати брехливу доповідну, щоб потім тримати на гачку? Але навіщо? І так над ним висить постійна небезпека: Гейдріх знає, що він загнав агента гестапо в лапи Інтеллідженс Сервіс. І нікому нема діла, що він зробив так через незнання.
Штейнгліца мучила також одна ганебна згадка. Через твого агента він дістав інформацію про те, що в березні 1940 року Герделер і Шахт, зустрівшись в Швейцарії з особою, близькою англійському і французькому урядам, сповістили йому, що Гітлер має намір рушити далі Данціга і Варшави, на Схід, і захопити чорноземну Україну і нафтові джерела Румунії і Кавказу.
Штейнгліц вирішив, що до його рук потрапив найсвіжіший матеріал, який викривав двох високопоставлених осіб у шпигунстві на користь іноземних держав. І цей матеріал дасть йому можливість здійснити стрибок в раніш недосяжні сфери.
Канаріс, одержавши його рапорт, зім"яв папір і навіть не знищив на спиртівці — кинув у кошик.
Спитав:
— Які прикмети у віслюка? — І пильно подивився на вуха Штейнгліца. — Ви гадаєте… — І торкнувся свого вуха. Всміхнувся. Тицьнув пальцем у кошик. — Ось вони, ослячі ваші прикмети.
Тільки через кілька місяців після цього Штейнгліц довідався, що таким методом Герделер і Шахт за завданням фюрера вивідали, що Англія і Франція прихильно ставляться до німецької агресії на Схід.
Ось вищий клас розвідки тих, хто належить до вищих правлячих класів рейху.
А Штейнгліц їхній чорнороб. Тому його й не радувало, що одна з диверсійних груп, засланих у Росію, успішно виконує завдання. Не ті це масштаби, не ті.
Песимістичний настрій не залишав Штейнгліца.
Ротмістр Герд останнім часом був також заглиблений у самого себе і заклопотаний.
Річ у тім, що він і його тесть були пайовиками акціонерного товариства «Дейч-амеріканіше петролеум АГ», капітал якого на 95 процентів належав американській компанії «Стандарт ойл», що постачала Німеччині половину всієї необхідної для країни нафти. На початок війни вона самого тільки авіаційного бензину дала на суму в 20 мільйонів доларів. Крім того, вона ж побудувала в Гамбурзі найбільший у світі нафтоперегінний завод і фінансувала будівництво заводів синтетичного бензину.
І Герд мав терміново з"ясувати, чи згодяться американські фірми на те, щоб британські повітряні сили бомбили на німецькій території їхню власність, включаючи сюди підприємства автомобільної і танкової промисловості, що перебувають під фінансовим контролем Форда і «Дженерал моторс», чи не згодяться. І якщо згодяться, то тоді слід негайно продумати, в яке діло найрентабельніше вкласти свої страхові премії. Наприклад, у кавказьку чи румунську нафту. Кавказька, безперечно, перспективніша в розумінні колосальних дивідендів. Але хто переконає фюрера в тому, що розгром Москви зараз не такий істотний, як захоплення території України і нафтоносних районів Кавказу?
Слід було б бути зараз у Берліні, де робиться політика.
А він, Герд, змушений сидіти в передмісті Варшави і готувати агентів для засилання з тил Червоної Армії, коли головне і вирішальне зараз зовсім не тут.
Розмисливши, Герд написав листа герцогу Карлу-Едуарду Саксен Кобург Готському, адже він — онук королеви Вікторії, носій титулу англійського герцога Олбаиі, і він же — групенфюрер СА. Доклавши до свого послання чек на пред"явника, Герд просив герцога групенфюрера СА Карла-Едуарда про дружню послугу: дати комерційну ділову консультацію з хвилюючого його фірму питання.
Заклопотаний всіма цими надзвичайно важливими справами, ротмістр Герд схилявся до того, що капітали все-таки слід вкласти в кавказьку нафту. І хвилювався, коли б англійці під час наступу армій вермахту на Кавказ не переправили туди своїх агентів для проведення диверсій на нафтопромислах. Він пам"ятав, що ще до укладення договору з Румунією абвер заспав у її нафтоносні райони спеціальні групи для охорони промислів від диверсійних акцій англійців.
І зараз Герд серйозно подумував, чи не слід йому наштовхнути керівництво абверу на думку про засилання таких груп і на Кавказ, щоб перед захопленням нафтоносних районів забезпечити їх від диверсій з боку противника.
Герд так поринув у всі ці вищі стратегічні міркування, що в справах управління школою цілком поклався на Штейнгліца, обіцяючи йому за цю люб"язність яку-небудь добре оплачувану посаду після війни у фірмі свого тестя.