— Марія Магдалина — виняток, — суворо зазначив Гаген. — І цілком бажано, у ваших же інтересах, щоб подібних феноменів серед ваших агенток не виявилося.
Скоряючись інструктажу Гагена як представника керівного «штабу Валі», капітан Клара Ауфбаум дала службовцям інколи відповідні вказівки.
І не тільки офіцери квартируючих поблизу частин, а навіть молодші чини були допущені в школу.
Дві спроби самогубства — одна з них кінчилася смертю курсантки — не засмутили командування школи, яке твердо виконувало вказівки згори.
Але те, що одна з курсанток поранила унтершарфюрера СС, плямою лягало на школу.
Цю курсантку, що відкрила потім собі вени склянкою, повернули до життя з тим, щоб урочисто розстріляти в дворі школи в науку всім іншим.
Але несподівано прийшов наказ звільнити заарештовану із ув"язнення. А для розслідування пригоди мав прибути повноважний представник «штабу Валі».
Цим особоуповноваженим представником виявився Йоганн Вайс.
Йому дали інструкцію, за якою належало суворо покарати винуватців, а потерпілій дозволити десятиденну подорож за яким завгодно обраним нею маршрутом. Мета — відпочинок і розваги.
Причому Вайс, виявляючи дівчині всіляку шанобливу увагу, мав супроводити її в цій подорожі.
Вайс приїхав до школи, і того ж дня прибув туди полковник РВА Сорокін, який дістав наказ виконувати на місці всі розпорядження представника абверу.
Викликаючи по черзі курсанток для допиту, Вайс переконався, до чого довів цих жінок метод, порекомендований Гагеном, — ніякого натяку на людську гідність.
Одні з них, отупілі й байдужі до всього, не здатні були зрозуміти запитання, які їм ставилися. Весь час злякано дивилися Вайсу на руки і, знітившись, заплющували очі, коли він мимоволі робив різкий порух.
Обличчя в них були одутлуваті, а очі тьмяні, з нерухомими зіницями.
Вони через силу вимовляли «так», «ні», «не можу знати». І кожного разу при цьому вставали, витягнувши руки по швах і різко піднявши підборіддя.
Інші, істерично збуджені, майже до нестями, напружені, реготали, плакали, лаялися, нахабно вимагали сигарет, горілки, обіцяючи за це все, що завгодно. Говорили без упину, але в гарячковому потоці слів Вайс не міг вловити будь-якого змісту, не міг добитися од них відповіді на свої запитання. У багатьох з них був нервовий тик: у них сіпалися підборіддя, нижні повіки, весь час тремтіли пальці. Це були психічно скалічені люди. Напівбожевільні.
Та найгнітючіше враження справляли ті, хто не втратив ще тут цілком психічного і фізичного здоров"я. Більшість їх озлобилася і стала жорстокими настільки, що їм було байдуже, хто буде потім жертвою їхніх злочинів. Найчастіше це були здорові бабеги, тупі, з кримінальним минулим. У таборах вони були блоковими наглядачками, вибравши зраду і катівство, щоб продовжити свої; життя, добути ситість, придбати владу звіра над людьми.
Одна така, з брезклим і м"ясистим лицем і вищипаними в ниточку бровами, заявила ображено Вайсу:
— І ніякого приниження я в цьому не бачу. Все цілком нормально. Тут їм не гурток самодіяльності.
— А вам?..