— Як хочете, — сказав Вайс. — В такому разі залишайтесь тією, за яку ви себе видаєте.
— А хто я зараз?
— Наскільки мене інформовано, німецька агентка. Зрадниця Батьківщини. Так?
— Слухайте, — тихо вимовила вона, — ви хочете мені довести, що ви не такий німець, як усі?
— Припустімо…
— А можливо, ви просто…
— Ви не вгадуйте, — порадив Вайс.
— Добре, — сказала дівчина і гірко додала: — Власне, мені зараз уже нічого втрачати.
— Саме так, і коли командування довідається, що ви майже нічого не бачите, вас однаково кинуть як непотрібну назад у табір. — І Вайс додав безпощадно: — Кому потрібні сліпці!
Ось що Йоганн почув од дівчини.
Так, дійсно, її батько взяв у свою родину Ольгу, дочку репресованого полковника. Потім, коли почалася війна, Ніна стала санінструктором в частині, де комісаром був її батько. Попала в полон. Якийсь зрадник доніс німцям, що вона зовсім не дочка комісара. Вирішив він так тому, що батько поводився з нею на фронті суворо, зовсім не так, як рідний. До того ж зрадник цей знав од когось, що комісар узяв у свою родину дочку репресованого полковника. От він і подумав, що Ніна не комісарова дочка, а дочка репресованого. Так він і доніс німцям, додавши, що батько дівчини колишній начальник штабу, визначний військовий діяч. На допитах Ніна спочатку все це заперечувала. А потім товариші порадили їй не чинити опору гестапівцям, назватись тією, за яку її вважали, — Ольгою — і підписати всі папери, як вимагалося. У розвідувальну школу вона пішла, сподіваючись, як тільки закинуть у тил, знищити свого напарника і втекти.
І коли дівчина, закінчивши розповідь, сказала, що тепер Вайс може видати її гестапо чи розквитатися з нею на свій розсуд, він відповів не одразу. Він вагався. Чи повірить йому Ніна? Чи зуміє, коли довідається, хто він, стримати радість, яку — Йоганн знав до зі свого досвіду — іноді важче приховати, ніж найгіркіше розчарування?
Він сказав удавано байдуже:
— Я так і думав, що ви обманюєте. Але мене все це не стосується. Мені доручено супроводжувати вас під час вашої відпустки. Та й годі. Затямте: цієї розмови між нами не було. Все залишиться по-старому. Ви Ольга. Про очі не турбуйтесь: знайдемо лікаря і використаємо останні дні на лікування.
— Ви сам не той, за кого себе видаєте! — переможно сказала дівчина.
— Ви що ж, думаєте, серед нас, німців, немає порядних людей? — І промимрив: — І, крім того, ви така гарненька, що я, безумовно, можу відчувати ніжність до вас.
— Ніжність? — презирливо сказала дівчина. — Зовсім ви не такий.
— А який?
— А якою ви хочете, щоб я була?
Вайс поклав руку їй на плече, попросив: