І в цій тривозі людей планети була така прекрасна загальнолюдська одностайність, що здавалося неможливим, щоб вони коли-небудь дозволили втягти себе у побоїще війни. Здавалося, що віднині всі стануть кращі, цінуватимуть життя кожної людини.
В той час відомство Геббельса заборонило не лише повідомляти у пресі про радянську полярну експедицію, але навіть згадувати про Північний полюс. І тому тривога німецьких радіоаматорів, їх незчисленні запити про те, чи встигли зняти папанінців з уламків крижини, були особливо зворушливі і хвилюючі: адже таємна поліція могла розправитися з кожним із них.
Згадав Йоганн і фашистське судилище, де на весь світ гордо прозвучав викривальний голос комуніста — голос Георгія Димитрова. Мільйони радянської молоді готові були так само, як Димитров, стати на боротьбу з фашизмом і, якщо треба, віддати своє життя, щоб врятувати людство від коричневої чуми.
І Сашко Бєлов тоді бачив себе у мріях одним з таких бійців за звільнення німецького народу від тиранії фашизму.
Стати розвідником… Діяльність розвідника здавалася йому суцільним подвигом. Він і уявити не міг, що це головним чином неймовірно терпелива, обережна робота, успіхи якої залежать від безлічі повсякденних дрібниць. 1 що ці дрібниці можуть спричинитися до його загибелі. Адже ворог міг звернути увагу і на манеру зав"язувати шнурки на черевиках, і на звичку машинально подавати оточуючим безкорисливі послуги. Ніколи розвідник не повинен забувати, що користолюбство, жадоба власної наживи найкраще й найнадійніше свідчать про належність до того суспільства, де кожний — за себе і ніхто — за всіх.
Найнезначніше відхилення загрожує розвідникові загибеллю. Щоб діяти у ворожому таборі, легенда розвідника мусить мати бездоганну життєвість, природну достеменність кожної найдрібнішої деталі. Вияв найменшої підробки карається тут на смерть.
Ось чому Вайс не дозволив собі довго віддаватися радості та зберігати на долоні тепло руки Тихона Лукича.
Треба було думати про Ольгу. Хто вона, чому видає себе за іншу, що замислила, яка небезпека криється в ній?
Йоганн правильно вгадав, що, гостинно приймаючи за проханням абверівця російську військовополонену, баронеса думала не так про послуги для німецької розвідки, як про власні вигоди, про те, що дочка радянського полковника може стати в пригоді їй самій. Хто знає, як усе ще обернеться. Баронесу дуже налякала поразка під Москвою.
З цих самих міркувань вона покровительствувала нащадкам стародавнього княжого роду — двом старим полькам, яких покинули родичі, виїхавши до Англії.
Але, крім політичного спокою на майбутнє, баронеса ретельно і по-діловому турбувалася і про своє матеріальне забезпечення в даний момент. І в цьому їй максимально допомагав, хоча й не безкорисливо, імперський радник доктор Йоахім фон Клюге.
Уже на схилі віку граф фон Клюге одружився із знаменитою дівчиною-пілотом, спокусившись не так славою «повітряної валькірії рейху», як могутніми рельєфами її постаті. Дівчина ця, ставши дружиною імперського радника, швидко, з допомогою своїх націстських залицяльників, сфабрикувала проти чоловіка судове звинувачення в аморальності і, розлучившись на цій основі, загарбала більшу частину його майна. Але, відчуваючи деяку жалість до колишнього свого чоловіка, розореного нею, вона з допомогою тих самих націстських друзів улаштувала його на посаду партійного чиновника. Оплачували цю посаду не дуже добре, зате відкривалася перспектива для збагачення вельми своєрідними способами. У радника стало розуму скористатися ними, хоча великого розуму для цього і не вимагалося.
Радник так викладав баронесі суть своєї «роботи»:
— Наше завдання — забезпечити продовольством населення окупованих територій в такому обсязі, щоб не втратити почуття реальності. Людством керують шлунки, а не голови. Правильно організувати недостачу продовольства — це більше, це цінніше, аніж виграний бій. Цілі армії поліцейських не зможуть придушити опір так успішно, як це робить голод, що виснажує фізичну й моральну силу людську до опору. Армія-переможниця здатна грубими, примітивними способами забрати лише національні скарби переможених держав. Адже в руках населення залишаються величезні цінності, доступ до яких воєнним способом виключається. І тут може стати вирішальним лише економічний та фінансовий геній нації-переможниці. Щоб правильно, рівномірно і справедливо розподілити обмежені запаси продовольства між усіма верствами населення окупованих країн, існує карткова система. Керує нею влада, висунута з членів даної національності. Але оскільки друкарні, які друкують продуктові картки, перебувають у нашому розпорядженні, ми маємо можливість на основі закону одержувати по таких картках значну кількість виділеного даній країні продовольства і повертати його населенню вже через так званий чорний ринок. Таким чином ми збираємо приховані людьми цінності без застосування насильницьких засобів, на основі цілковитої добровільності. Так, наприклад, у деяких промислових районах Франції смертність дітей збільшилась у чотири рази порівняно з довоєнним рівнем. Такі ж явища спостерігаємо і в Бельгії. Діти помирають від недостатнього харчування. Тому ціни на продукти на чорному ринку неймовірні. Однак коли нещастям свого народу користуються місцеві спекулянти, ми їх нещадно розстрілюємо, щоб завоювати симпатії голодного населення. Звичайно, репресіям підлягають лише місцеві жителі, — знову повторив радник. І це була правда.
Баронесі, наприклад, радник за певні проценти допомагав збувати на чорному ринку все, що давав її маєток, і одночасно домігся для неї значного зменшення обов"язкових поставок на армію. Він також допомагав їй скуповувати різні художні цінності, жартома називаючи їх «приданим». Ці його слова могли свідчити про те, що, коли розміри приданого будуть солідні, радник вважатиме для себе за честь просити руки підстаркуватої нареченої.
Баронеса познайомила Вайса із своїм можливим женихом.
У коротконогого, гладкого, лисого, хворого на астму радника були такі округлі щоки, що здавалось, ніби він безперестану дме на гаряче. Це був весельчак, життєлюб, любитель фривольних розмов.
Коли баронеса залишила чоловіків удвох, радник спробував обережно з"ясувати, в яких стосунках перебувають Вайс із своєю підопічною, цією російського дівчиною, до якої баронеса так уважно ставиться.
Вайс коротко відповів, що він виконує особливе, делікатне завдання вищого командування і успіхи цього завдання залежать значною мірою від баронеси.
Радник, відчувши стриману холодність у словах Вайса, перевів розмову на іншу тему.