Будгофт запитав:
— Ви вважаєте, що я був не правий, коли сказав, що Освенцім — центр работоргівлі?
— Я думаю, ви помиляєтесь.
— А чому?
— Є й інші райони таборів, не менші за масштабами.
— О! — радісно вигукнув Будгофт. — Ця ваша поправка дає мені надію, що ви не засуджуєте мене за мої слова.
— Навпаки! Я просто вважаю, що ви були не зовсім точні, характеризуючи наше місто.
Будгофт поскаржився:
— Готель, де я живу, переповнений представниками різноманітних фірм, що прибули придбати робочу силу. І, оскільки я тут уже майже абориген, вони звертаються до мене за порадами. Адміністрація табору збуває їм людей, які перебувають у такому стані, що половина з них помирає в дорозі. Це не так збитково, як дещо незручно для фінансової звітності, яка мусить зберігатися в архівах фірми.
— І що ж?
— Ну, як ви не розумієте! — розсердився Будгофт. — Адже в бухгалтерських книгах Стіннесів, Фліків, Борзігів значитимуться сотні тисяч трупів, за які було сплачено гроші.
— А до чого тут ви?
— Ну як же! Філіали «Фарбен» тут заснувалися давно, і співробітники управління робочою силою концерну вдалися до особливої бухгалтерської методики, щоб зашифрувати такі збитки.
— Виходить, представників інших фірм турбує етична сторона справи? — запитав Вайс.
— Так. І, очевидно, тому, що все це злочинно і мерзенно.
— Але це запроваджено імперським урядом — виходить, законно. І, я чув, навіть встановлено сталі ціни, щоб не було спекуляції людьми.
— Ви серйозно?
— А хіба до цього можна ставитися інакше, ніж серйозно? — в свою чергу запитав Вайс. — Але я просто констатую, що ми, німці, узаконили торгівлю людьми і це не зовсім співпадає із загальнолюдськими законами.
— Але людство нас ненавидить! — у відчаї вигукнув Будгофт.
— Ви гадаєте, що ми, німці, заслуговуємо ненависті?