Він згадав, як Зубов, спокійно йдучи на нічні операції, з гіркотою казав йому:
— Ми тут, перше ніж підірвати ремонтно-артилерійські майстерні, дослідили обстановку. Я спостерігав, як німці-робітники на вертикально-свердлувальному станку виточували канали гарматних стволів. Ну, знаєш, золоті руки! Віртуози! Унікальні майстри! І, розумієш, довелося увесь план диверсії заново переробити: зірвали так, щоб ніхто з людей не постраждав, — між змінами. Акуратненько, хвилина в хвилину. І вийшло. А інакше рука не піднімалася. — Додав упевнено: — Я вважаю, політично правильно розрахували. Хоча з точки зору підривної справи опинилися у скрутному становищі: ледве втекли. А Пташекові кусок щоки під час вибуху одірвало. Але нічого, зате свій престиж зберегли — робітників не покалічили. А станки — в утиль. Це правда — рвонули сильно.
Якось Генріх між іншим сказав Йоганнові, що зустрічається з Ангелікою Бюхер.
— Тобі що, вона подобається?
— Ніскілечки! Це психопатка, що мріє стати героїнею рейху.
— Нащо вона тобі?
— Так, щоб зіпсувати настрій фон Зальцу. — Зауважив глузливо: — Нещодавно я сказав йому, що кістляві ключиці фрейлейн Бюхер ображають мої естетичні почуття. А він промовчав у відповідь, ніби не зрозумів, про що йдеться.
— А коли б він, недовго думаючи, просто пристрелив тебе за цю зухвалість?
— От і чудово було б, — мляво процідив Генріх. — Звільнив би від цього смердючого життя.
Вайс подумав, що він п"яний, але Генріхові очі були, як ніколи, тверезі, холодні й порожні, безжиттєво тьмяні. Під час припадків туги він звичайно або напивався до нестями, або розпочинав розмову на такі непевні теми, що Йоганн починав побоюватися, що Генріх його перевіряє.
Ось і зараз, пильно дивлячись Йоганнові в очі, Генріх запитав:
— Ти, звичайно, знайомий з усіма способами масового умертвління людей? То, може, поділишся досвідом? Як колега. Ну, досить скромничати, Йоганне, не приховуй від дорогого друга свої дорогоцінні знання.
— Та ну його к бісу! — розсердився Йоганн. — Теж іще тему знайшов!
— А що? Вельми благородна тема для розмови двох молодих представників великої нації майбутніх володарів всесвіту. Адже нам треба ще добре потрудитись, щоб досягти довершеності в цій галузі. — Генріх пильно дивився у Вайсове обличчя. — Не так давно ми починали вельми примітивно. Пам"ятаю, якось приїхав я в табір. Уяви собі дощ, сльоту. Гора трупів. Їх збираються спалити на гігантському вогнищі, розкладеному в ямі. Дрова сирі, горять погано. Тоді один з приречених лізе в яму, зачерпує відром жир, що натік з інших трупів, і передає відро напарникові. Той виливає жир на дрова, багаття розгоряється, і все йде прекрасно. І яка економія: не треба витрачати пального! Покійники на самообслуговуванні: використовують власний топлений жир.
— Гидко слухати, — сказав Вайс.
— А робити?
— Ховати трупи в"язнів — обов"язок самих в"язнів.
— А перетворювати їх у трупи — наш обов"язок? — Генріх, як і раніше, не відривав погляду від Вайсового обличчя.
— Війна.
— В день п"ятдесятичотирьохліття фюрера розстрілювали по п"ятдесят чотири в"язні в кожному таборі — це теж війна?