— Подарунок фюрерові.
— Ти знаєш, як це робиться?
— В загальних рисах, — обережно відповів Вайс.
— Вони лягають рядами голі в рів, набитий вже розстріляними, але, перше ніж лягти, самі посипають убитих негашеним вапном. І так шар за шаром. І ніхто не вимолює пощади, не божеволіє від жаху. А їхніх убивць вони просто не помічають, не бачать. Не хочуть бачити. Ти знаєш, як це страшно?
— Кому?
— Тим, хто вбиває. Нам страшно. Нам!
— Ти що, сам брав участь у вбивствах?
— Ні.
— Так навіщо стільки переживань, Генріху? Чи ти вважаєш розстріли старомодними? То є газові камери. До речі, ти знаєш, концерн «ІГ Фарбеніндустрі» за кожного в"язня, що працює на його підприємствах, платить службі СС по три марки, а служба СС платить «Фарбен» по триста марок за кілограм газу «циклон Б». Цей газ кидають у банках через димохід у приміщення, куди зганяють в"язнів, які підлягають знищенню. Ось де взірець істинної співдружності промисловості і нашої найвищої мети! — Удаючи, що йому набридла ця розмова, Йоганн ліниво потягнувся і сказав: — Чим більше збагачуються Круппи, Тіссени, Стіннеси, тим дужче зміцнюється нація, її економічна могутність, і коли ми даємо «Фарбен» можливість заробити, то цим ми патріотично зміцнюємо могутність рейху. Це абеткова істина.
— Ти так думаєш?
— Для тих, хто думає інакше, «Фарбен» виготовляє «циклон Б».
— Однак ти здорово насобачився мислити, як справжній наці.
— Скажімо трохи інакше: розмірковувати… — поправив Вайс.
— Отже, ти не хочеш бути зі мною відвертим?
— Виходить, що ти все це молов для того, щоб викликати мене на відверту розмову? — Вайс усміхнувся і суворо нагадав: — Затям, я набув деякого досвіду і, коли працюю з агентурою, сам засуджую деякі моменти нашої ідеології. Це допомагає, так би мовити, розслабити об"єкт, викликати його довір"я, спонукати на відвертість. Прийом грубий, елементарний, але результативний.
— То ти вважаєш мене…
— Не гарячкуй… — Йоганн поклав руку на Генріхове плече, примушуючи його знову сісти. — Я вважаю, що ти, як і я, знаєш свою справу, і, можливо, навіть краще, ніж я. Хіба я не можу висловити тобі свою щиру професійну повагу?
Генріх так довго мовчки, напружено і допитливо дивився на Вайса, що той став наче сам не свій від його жадібно шукаючого погляду. Нарешті він повільно, ніби ледве добираючи слова, сказав, так само не відводячи погляду від Вайсового лиця:
— Спочатку я думав, що ти тільки хитруєш зі мною, що ти став зовсім інший — такий, як усі тут. Але зараз я переконався в протилежному. Це ти здорово дав зрозуміти мені, яка я сволота.
— Ну що ти! Як я міг! — запротестував Йоганн.