Вайс попрямував слідом за своїм супутником. У комендатурі молодий чоловік передав його посвідчення іншому, старшому, з великою лисиною і теж у цивільному. Лисий уважно обдивився документ, холодним, ніби обшукуючим, поглядом звірив фотографію з обличчям Вайса і теж засунув у внутрішню кишеню свого піджака. Кивнув і, пропускаючи Вайса вперед, командував: «Прямо», «Ліворуч».
Вийшли на площу.
— Машина № 1732, — сказав лисий і йшов за Вайсом доти, поки вони не помітили на стоянці машину з цим номером.
Вайс простягнув було руку до дверець, але вони самі розчинилися навстіж, показався невисокий на зріст, кремезний чоловік, сказав:
— Сідайте!
Сівши в машину, Вайс побачив, що там уже хтось є. Низенький сів з другого боку, відразу наказав шоферові:
— Їдьмо.
І Вайс опинився затиснений між мовчазними супутниками, які не дуже й турбувалися, щоб йому було зручно. Він знав, що Берлін бомбардують, але слідів руйнування не було видно. Гігантське місто — занадто велика мішень. Можливо, його везли неушкодженими вулицями. Поліцейські, почувши кумкаючий сигнал машини, зупиняли рух, і вона мчала по вулицях з такою швидкістю, як і по автостраді.
Місто стояло на рівнині. Глиби будинків з черепичними дахами, простір, покритим яскравою і свіжою зеленню, і знову незграбні будови, що інколи нагадували гігантські склепи або камінні катафалки.
Це місто здавалося ситим. Вітрини магазинів миготіли купами ковбаси, шинки, пірамідами консервів, хоч для населення вже давно було введено карточки.
На підніжках багатьох легкових машин стояли циліндричні газогенераторні установки, пофарбовані алюмінієвою фарбою: економили бензин.
Більшість перехожих, навіть діти, одягнені у форму, але не військову, а якихось мілітаризованих громадських організацій.
Стіни будівель обклеєні різнокольоровим пластиром плакатів. Скрізь, не тільки у вітринах магазинів, але й у вікнах приватних будинків, виставлено портрети фюрера. Гітлер тримає одну руку на пряжці пояса, а другу витягнув так, ніби намагається схопити щось над своєю головою. Волосся рівно зачесане, гривка зализана над правою, судорожно зведеною бровою.
Від плакатів рябіло в очах. Вони були рекламою Третьої імперії, вермахту.
Коли повернули на Вільгельмштрасе і помчали повз урядові будови, Йоганн ще раз здивувався, що такі вони схожі на склепи і катафалки: приземкуваті, важкі глиби із затемненими квадратами надмірно маленьких вікон-амбразур.
З карти, альбомів, спеціальних фільмів Вайс добре знав Берлін, і йому не важко було визначити, якими вулицями проїжджала машина. Ось виїхали на Потсдамське шосе і рушили на захід, в район Ванзоо.
На Бісмаркштрасе, вулиці особняків і вілл, що просто потопали в зелені, машина дала короткий сигнал і завернула у розчинені навстіж ворота. Зупинилася біля входу в одноповерховий котедж. У глибині подвір"я серед кущів бузку виднілися ще два таких самих котеджі.
Вайс вийшов з машини, озирнувся і сказав своєму низенькому супутникові, який в очікувальній позі стояв біля відчинених дверець:
— Непогана місцевість! Як вона називається?
— Ходімо, — замість відповіді запропонував низенький, штовхнув перед Вайсом білі дверці в котедж і, вказавши на крісла в холі, запропонував: — Сідайте.