— Не поспішайте, Петер, усе в свій час. — І вів далі дерев"яним голосом. — Отже, ви твердите, що в «штабі Валі» були задоволені вашою роботою?
— Нічого я не тверджу, — запротестував Вайс.
— Так чи ні?
— Так.
— Звідки у вас така тверда впевненість?
— Ось звідси. — Вайс постукав долонею по сидінню свого стільця. — Інакше я не сидів би тут, на цьому стільці.
— Ви дуже самовпевнені. Генріх Шварцкопф — ваш друг?
— Так.
— Чим викликана його прихильність до вас?
— Тим, що я завжди пам"ятаю, хто я, і не претендую на дружбу з тими, хто посідає вище службове становище.
— Однак зі мною ви тримаєтесь трохи нахабно, — сказав Франц.
— Я поважаю ваш вік, але підкоряюся тільки старшим за званням.
— Непогано сказано, — в задумі сказав протяжно Франц. — Непогано ви намагаєтесь випитати, хто я такий.
— О, ви метр! — простодушно погодився Вайс. — Саме це я і хотів узнати.
У Франца блиснули очі — це свідчило, що Вайе правильно намацав його дошкульне місце. Нахилившись до старика, він тихим голосом довірливо сказав:
— Я схиляюся перед вашою проникливістю.
— Ну-ну, не перебільшуйте, — задоволеним тоном вимовив Франц, збираючи в куточках очей сухі зморшки, — що означали усмішку.
Свій життєвий шлях Франц почав у готелі «Адлон» хлопчиком-ліфтером і дослужився до високої посади портьє.
Для таємних і явних дипломатів, агентів різних секретних служб готель «Адлон» був традиційною міжнародною біржею. Тут вони укладали угоди між собою: торгували державними таємницями і відомостями, що викривали державних і політичних діячів, — тут не гребували нічим: ні ганебними доказами, ні розбещеними нахилами. Ціни балансували залежно від міжнародної ситуації.
Німецька таємна поліція невтомно турбувалася про безпеку клієнтів цього фешенебельного притулку міжнародних розвідок, ретельно стежила, щоб тут не порушувалися норми етикету і правила пристойності. Тому кожного службовця готелю найсуворіше перевіряла німецька таємна поліція і він був її агентом.