— А для вас?
— Генріх — мій друг. Але його дядько Віллі Шварцкопф — визначний діяч гестапо.
— І що ж?
— Моїх здібностей вистачає лише на те, щоб служити там, де моя служба.
— Значить, ваш візит буде корисний тій службі, до якої ви належите. Якщо вам це ясно, то в мене по відношенню до вас не лишається нічого нез"ясованого.
Вайс схилив голову, клацнув підборами. Густав сказав поблажливо:
— Тут, у нас, таку форму висловлювати свою готовність не визнають. На відміну від абверу, ми відрізняємо співробітників не за званнями, а за їхніми здібностями розуміти більше, ніж їм сказано.
Після цієї багатозначної бесіди, ніби за помахом чарівної палички, зникла невидима перепона ввічливої, холодної відчуженості між мешканцями котеджів і Вайсом.
І хоча розмовляли з ним більше на абстрактні теми, Вайс відчув уже не байдужість, а допитливий інтерес до себе.
Віллі Шварцкопф жив на Фрідріхштрасе у будинку дивної архітектури — суміш модерну з цейхгаузом. Колись у нього тут була квартира з трьох кімнат, але після того, як будинок арієзували, він захопив для особистої канцелярії весь поверх. Племінникові він дав одну з кімнат у колишній своїй квартирі.
На поверсі, так само, як і в вітальні, чергували есесівці.
Сніданок був накритий у Віллі Шварцкопфа в кабінеті, обставленому з навмисною казарменою убогістю і суворою невибагливістю. Солдатське ліжко. В головах столик, заставлений армійськими телефонними апаратами. Посеред кімнати великий стіл без ящиків. Величезна карта, запнута полотном. У стіну вмуровані великі вогнетривкі шафи. Фарбовані металічні двері з малюсіньким круглим віконечком, прикритим сталевою засувкою.
Біля ліжка на килимі ліниво дрімала величезна вгодована вівчарка. Моду на цих сторожових псів увів фюрер.
Сервірування було тож казарменого типу: алюмінієві ложки і вилки, армійські ножі-напівтесаки. Але їжа дорога і, так само, як і вина, переважно іноземного походження.
Мундир на Віллі був досить поношений, лише чоботи блищали, мов лаковані.
Прийняв він Вайса приязно. Розвівши руками, признався, ніби вибачаючись:
— Коли німецький народ усе віддає фронту, ми, його вожді, наслідуєм дух спартанців.
Генріх тільки усміхнувся з цієї хвалькуватої брехні. В Шарлоттенбурзі, в одному з найаристократичніших кварталів Берліна, Віллі мав розкішний особняк, який він перетворив на склад найрізноманітніших цінностей, але про це знали тільки найближчі йому люди.
Обнімаючи племінника, Віллі сказав самовдоволено:
— Якби Генріх на початку своєї діяльності був таким, яким повернувся зараз з Варшави, чорт забирай, я не здивувався б, одержавши наказ з"явитися до нього в рейхсканцелярію з доповіддю. Коли б не було його, я зараз не впорався б і з половиною своїх справ. Хлопець переказився і взявся за розум.