— Ну-с, усе. — Простяг Вайсові руку, спитав пошепки: — Помітили, ніяких внутрішніх органів не пошкодив? А чому? Бо, як і ви, маю ту саму слабість. З усіх живих істот віддаю перевагу собакам.
Процедури биття на цьому закінчились, так само як і відвідини ввічливого юриста; він після своїх марних спроб схилити Вайса на відвертість поскаржився:
— Як психолог, я вас розумію. Ви так широко обізнані з нашою загальною методикою, що у вас повністю атрофувався комплекс довірливості, і в силу цього я позбавлений змоги контактуватися з вами.
На кілька днів Вайсові дали спокій, потім одного разу його збудили, наділи сорочку з відрізаним коміром, зав"язали на спині руки й повели. Спочатку стратили двох. Потім ще двох. І коли Вайс та скарлючений чоловік, мабуть, з пошкодженим хребтом, що стояв поряд з ним, підвели вже голови, щоб на них наділи мішки, їх обох розвели по камерах.
Потім ще й ще Вайса водили на страту. Він повертався до своєї камери живий, але з таким відчуттям, наче його вже тричі стратили.
І після цих трьох нездійснених, але пережитих страт Йоганн впав у стан цілковитої байдужості до всього. І коли він піймав себе на цьому, надумав із зневаги до себе самого знову зробитися найзразковішим в"язнем, щоб волею до дії перебороти свинцеву вагу пережитої смерті, яка давила його.
Знову в камері все блищало, знову Вайс займався гімнастикою, півдня витрачалося на багатокілометрові подорожі, а під час них він у думці перечитував улюблені книжки або розігрував знову-таки в думці шахові етюди.
Дні Вайс лічив за кількістю мисок з баландою, які він одержував. Бо тут, у каморі, не було ні дня, ні ночі. Із пронизливою люттю світила стоватна лампа, здавалося, виїдаючи пекучим, мов сірчана кислота, світлом очі. Але після того як відвідини Вайсової камери цими двома особами припинилися, стоватну лампу замінили зовсім слабосилою, — вона червонясто тліла двома волосинками. І в камері стало — темно, мов у ямі, і холодно, мов у ямі. Очевидно, сильна лампа нагрівала повітря, і, можливо, її яскраве світло не давало виникнути непереборному відчуттю холоду, а тепер він безперестану мучив Йоганна.
Смертний вирок не переставав висіти над ним. Та він привчив себе не думати про нього.
На кожний новий день він давав собі завдання. Наприклад, пройти пішки з Москви до Баковки і знову повернулися в Москву — значить 46 кілометрів, спочатку в думці дивитися направо, а повертаючись — назад — наліво, і Він вигадував страшенно складні гімнастичні вправи, математичні завдання.
Був час, коли він вагався: чи не поступитися? Розповісти все, що йому відомо про таємну дипломатію Шелленберга, і цим купити бодай тимчасову волю. Однак, ретельно зваживши всі «за» і «проти», він прийшов до висновку: якщо його не стратили досі, то тільки тому, що не вдалося вирвати в нього ніяких відомостей. А коли він стане порожній, його знищать, як знищують використані пакети від секретних документів. Крім того, очевидно, його стійкість навіяла гестапівцям думку, що в політичній секретній службі він важливіша постать, ніж вони досі гадали.
А найголовніше, над Шелленбергом та Мюллером стоїть Гіммлер, і Шелленберг діє за дорученням Гіммлера. І якщо Мюллер використав відомості Вайса проти Шелленберга, про це знатиме Гіммлер. Він помирить Шелленберга з Мюллером, і вони обидва після примирення (а може, і до нього) постараються розправитися з Вайсом. Звичайно, він міг би вислизнути від їхньої помсти, піти в підпілля, наприклад, у групу Зубова, але це значить згубити кар"єру Йоганна Вайса, а щоб дістатися на Вайсове місце, багатьом радянським розвідникам доведеться піти на смертельний риск. Ні, треба боротися за своє життя в ім"я збереження життя Йоганна Вайса.
Навіть тюремні наглядачі пройнялися повагою до цього в"язня, присудженого до смерті, який з такою упертістю опирався психічному й фізичному руйнуванню, здавалося, неминучому в умовах, коли кожний новий день може стати останнім днем.
Він був дисциплінований в"язень, завжди бадьорий, привітний. І ніколи не втрачав почуття власної гідності.
Поступово Вайсові пощастило зламати двох наглядачів — старих професіоналів-наглядачів. В"язні викликали в них меншу цікавість, ніж кролі в клітках.
Вони почували до Вайса дещо схоже на прихильність, як до зразкового в"язня, і почали робити йому маленькі послуги. Вайс дістав змогу читати книжки. У заглибленому читанні він діставав душевну рівновагу, здібність спостерігати себе ніби збоку. І коли він дістав цю здібність, він пройнявся до себе довір"ям, спокійною впевненістю, що не втратить контролю над собою ні в яких умовах.
Наприкінці липня до Йоганна раптом прийшли наглядачі. Він подумав: «Поведуть на страту».
І здивувався, що не впадає у прострацію і не відчуває ні жахливих здригань, ні навіть бажання думати про що-небудь значуще в ці останні хвилини.
Мабуть, він так утомився думати про смерть, що розучився боятись її. Однак його повели не туди, де відбувалися страти, а поверхом вище, де містилися загальні камери. Ідучи коридором, він чув, як грюкали залізні двері, човгали по бетонній підлозі чиїсь ноги, стукали куті підбори охорони.
Повз нього пройшов армійський німецький генерал із скрученими на спині руками й розбитим обличчям. Спина генералова здавалась увігнутою: з такою силою двоє есесівців підштовхували його ззаду стволами автоматів.