— Навіть якщо вказаній вами особі стане відомо про місце вашого перебування, навряд чи вона тепер проявить до вас інтерес, бо знає, що тут вміють змусити людину розв"язати язик. І в силу цих обставин ви не становите вже ніякої цінності.
— Отже, якщо ви мене потім і випустите додому, ця особа зробить усе, щоб розправитися зі мною за довгий язик?
— Безперечно, — погоджувався юрист. — Але друга особа, яка зацікавлена в вашій інформації, має досить можливостей, щоб експортувати вас, припустімо, в Іспанію.
— Щоб там Шелленбергові хлопці розправилися зі мною?
— Це залежатиме від вашого таланту конспіратора.
— А що завадить мені повідомити з Іспанії Шелленберга, яку комбінацію ви зробили зі мною?
— Це безглуздо: Шелленбсргу будуть своєчасно подані ваші зізнання. Чому він може їм не повірити?
— А потім вони домовляться з вашою головною особою, і вони спільно вирішать прибрати мене.
— Це станеться не зразу. І дещо продовжить вам життя. — Юрист усміхнувся, спитав: — Сподіваюсь, ви помітили, наскільки я з вами відвертий? Гранично, правда ж?
— Ну ще б пак, — сказав Вайс, — далі нікуди!
Другий чоловік приходив до Вайсової камери тільки по п"ятницях — у той день, коли в тюрмі провадилися страти й екзекуції.
То був низький на зріст, з товстою шиєю, широкоплечий, з тугим, опуклим пузом і нерухомим, мертво застиглим обличчям.
Увійшовши до камери, він насамперед перевіряв, чи досить міцно зв"язані руки в"язня. Потім скидав з себе піджак, акуратно клав його на табурет, засукував рукава і, натягнувши рукавички з товстої шкіри, мовчки, досвідчено, так, щоб смертельно не покалічити, бив Вайса протягом двадцяти хвилин. Сідав, відпочивав, а потім повторював усе знову. Перед тим як виходити, питав:
— Ну? — І виходив, недбало кинувши: — До наступної п"ятниці.
Вайс змусив себе під час перерви між биттям розмовляти з цією людиною. Так, начебто розуміє її професійні обов"язки і вважає, що вони не повинні заважати спілкуванню.
Вайс пішов на це тому, що з кожним разом йому всё важче ставало поновлювати сили, готуватися до нового биття.
А вмерти від биття він не хотів. Попервах, використовуючи свій досвід занять у боксерській секції «Динамо», він, щоб ослабити биття, старався зм"якшити їх, відсахуючись у момент нанесення удару. Та низькорослий розгадав цю хитрість, і, б"ючи, став приставляти Вайса до стіни.
Поки кат відпочивав, присівши на ліжку, Вайс, знеможено спираючись на стіну спиною, боячись відійти од неї, щоб не впасти, ледве ворушачи розбитими губами, розповідав про випадки виняткової відданості собак своїм хазяям, про їхній розум і дивовижну здатність чуйно помічати настрій людини. Одного разу він побачив у кишені піджака свого мучителя собачий нашийник з поводком і надумав якось пом"якшити камінь його серця розмовами про тварин.
Але той тільки мовчки слухав, потім, зітхнувши, підводився і знову починав ретельно працювати над Вайсом.
Після трьох тижнів таких відвідувань низькорослий закінчив сеанс і оголосив: