Фогт умостився на дивані, підклавши під голову згорнуту шинель, і почав диктувати Вайсу списки солдатів, відчислених із різних транспортних підрозділів для укомплектування ударних частин. Суворо попередив, що все це абсолютно секретні матеріали.
Друкуючи, Йоганн швидко засвоював і запам"ятовував найважливіші відомості: допомогло тривале тренування, яке він проходив, щоб майже автоматично, з першої читки запам"ятати до десятка сторінок. І який же вдячний він був зараз своєму наставникові, котрий твердив, що чим більше зовсім несподіваних професіональних знань має розвідник, тим більше він може маневрувати і менше залежить від посередників. Свого часу, коли Йоганн добре навчився друкувати на машинці, наставник оцінив це досягнення вище за його успіхи по засвоєнню зброї іноземних марок.
Вночі Йоганн зробив записи, зашифрував їх, переніс шифровки на сторінки однієї з книжок сина фрау Дітмар, поставив книжку на найвищу полицю шафи й ліг спати із зрозумілим почуттям задоволення: роботу почато вдало.
На жаль, в усьому іншому Йоганнові не дуже таланило. Келер, охоловши до Вайса, бо не одержував нових підтверджень зв"язку шофера з гестапівцем Папке, пересадив його на вантажну машину.
І Вайс змушений був возити на вокзал ящики і тюки з різними речами, захопленими начальницьким складом у місті, яке грабували старанно й акуратно, за заздалегідь розробленим планом. Спеціальні особи вели облік усього, що становило хоч якусь цінність.
Розподіл цих цінностей робився в точній відповідності з положенням, званням і посадою осіб, гідних пожинати плоди перемог вермахту.
Старші військові інженери, довідавшись від знайомих гестапівців чи контррозвідників абверу, хто з поляків підлягає репресії, поспішали їх відвідати під приводом вселення до них на квартиру когось із своїх підлеглих. І після пильного огляду картин, фарфору, старовинних меблів, бронзи робили помітки в своїх записних книжках. Не соромились відчиняти одежні шафи, цікавилися, чи являють цінність дамські хутряні шуби, накидки. А після проведеної репресії приходили знову й давали вказівки родичам, як слід запакувати відібрані речі, щоб їх не пошкодили при транспортуванні до Німеччини.
І ці рицарі вермахту — нащадки прусських бундючних юнкерів, що хизувалися військовою службою як дорогою честі, із шрамами на обличчі від дуелей, викликаних найменшим натяком на образу їхньої гідності, — сидячи на стільці посеред чужої вітальні й поставивши між ніг, туго обтягнутих галіфе, дідівську шаблю, пильно стежили, як родичі, можливо, одведених на страту людей тремтячими руками загортали в солому, в папір, у вату різні фамільні цінності.
Найбільш прискіпливі змушували цих нещасних людей не тільки робити список вилучених предметів, а й докладно описувати їхнє старовинне походження і підтверджувати ці відомості своїми підписами.
Йоганн не мав права зупинятися на всьому маршруті до вокзалу. Після вивантаження машину старанно оглядали, піднімали сидіння в шоферській кабіні, розкривали ящики з інструментом: солдат міг бути злодієм, офіцер — ніколи.
І коли Йоганн стояв з грузовиком біля будинку, з якого виносили майно, він відчував погляди поодиноких перехожих, що падали на обличчя, мов плювки. В такі хвилини він намагався думати тільки про своє найперше і найголовніше завдання: він мусить, мусить уперто, наполегливо й покірно вживатися в це життя і, лишаючись при цьому цілком пасивним, стати Йоганном Вайсом, шукати прихильності людей, що оточували зараз його, навчитися бути по-дружньому запобігливим до них, навіть у наці знаходити людські струнки, щоб грати на них…
Вайс давно не бачився з Папке. Несподівано той з"явився в гараж і, дивно, збентежено всміхаючись, сказав, що в Лодзі тепер уже майже нікого з рижан не лишилося, а він скучив за земляками. Може, Йоганн проведе з ним вечір?
Всі вечори у Вайса проходили в штабній канцелярії. Фогт експлуатував його, як міг. Та ж довір"я до нього старшого писаря тільки зміцниться, коли унтерштурмбанфюрер гестапо накаже звільнити на якийсь час рядового Вайса від покладеної на нього роботи!
Зима почалася ранніми сутінками, мокрим, якимось гнилим снігом, що розповзався ковзким слизом по тротуарах. Не так давно на електростанції виявили організацію Опору. Учасників її розстріляли. Нові працівники, перевірені гестапо, очевидно, відзначалися благонадійністю, але не технічними знаннями. Світло у вуличних ліхтарях то спалахувало так сліпуче, що здавалося, лампи, не витримавши напруги, ось-ось почнуть вибухати, немов ручні гранати, то зів"яло блякло, то грайливо підморгувало, то злякано дрібно й часто тріпотіло, й по вулицях, немов примари, металися тіні.
Чітко, ритмічно гупали каблуки патрулів. Їхній лункий тупіт нагадував звук, який буває, коли забивають віко труни. Тріумфуючий марш тупої, нелюдської, немов витесаної з каменя статуї грубого насильства.
На обличчя перехожих несподівано падав білий диск, неначе вистрілений з ручного ліхтаря патрульного, з темряви вискакувало спотворене страхом обличчя людське, ще більше, ніж страхом, спотворене намаганням відтворити конвульсію посмішки. Засліплені очі кліпали, як у смертника. Безшумно, майже вмить виникнувши, обличчя так само безшумно і вмить зникали, щоб знову виникнути і щезнути, їхня ритмічно послідовна поява майже збігалася з важкою ходою патрулів.
Здавалося, ці обличчя щезали не від того, що гаснув ліхтар патрульного, а від самого тупого звуку каблуків, які втоптували в землю саму душу польського народу, розплатану, розіп"яту. І не по землі — по живому тілу народу ступали наці.
Поринувши в гіркі роздуми про поневолене місто, Йоганн неуважно слухав буркотливе бубоніння Папке й кілька разів відповів невлад. Піймавши себе на цьому, він з зусиллям вивільнився від мани й, знов стаючи Вайсом, спитав бадьоро:
— Як ваші успіхи, пане унтерштурмбанфюрер? Сподіваюсь, усе гаразд?
Папке загадково всміхнувся і раптові сказав приязно: