Парашутисти пробували закликати людей до спокою, але їх не можна було перекричати. Вайс спитав Надю:
— А яку-небудь станцію потужну ви приймати можете?
— Потужну — безперечно.
— Добре було б музику, — сказав Вайс. — Хорошу. Почнуть слухати й замовкнуть. Зрозуміло?
— Я спробую.
— Я не певен, але раптом… — сказав Вайс.
Трохи згодом почулися тихі звуки невідомо якої радіостанції. Спочатку замовкли ті, хто стояв перший біля ґрат; потім поступово затихли всі — вся ця велетенська, щільно спресована у штольні людська маса.
І тоді Бєлов підійшов до ґрат і закричав голосно, як тільки зміг:
— Товариші! Прошу всіх спокійно відійти якнайдалі від ґрат, найкраще — в бічні ходи, вони, напевне, у вас є. Для того, щоб зруйнувати грати, треба зробити вибух. — Спитав: — Ви зрозуміли?
Напевне, кожна людина вимовила дуже тихо це слово:
— Так.
Але воно так голосно віддалося під склепінням, сказане тисяччю голосів, ніби долинув гул підземного обвалу. Вайс зачекав, поки гул стихне, сказав:
— Товариші, ми впевнені, що ви поводитиметесь організовано, як належить радянським людям. — Крикнув: — Старшим лишитись біля ґрат, решті відступити в укриття!
Шерех і тупіт ніг. Потім у гратах з"явилось тільки п"ять людських рук. Вайс підійшов, потиснув кожну і повторив те, що треба було виконати всім цим людям. Додав:
— Будь ласка.
Укріпивши, де треби, заряди, парашутисти підняли знесиленого Мєхова й понесли. Мєхов був огрядний чоловік, а йти доводилося пологим схилом, бо штольню тут було прокладено по скошеному в глиб горизонту.
Подолавши підйом, вони зупинились і залягли за вагонетками, навантаженими бочками цементу й кам"яними брилами, що, видно, служили для перемичок, якими було замуровано штольню.
За кілька хвилин загримів вибух, і повітряна хвиля його була такої сили, що вагонетки штовхнуло назад, упори злетіли з рейок і вагонетки спочатку повільно, потім дедалі швидше покотили вниз схилом, туди, де до пролому в гратах ринули вже густою масою тисячі людей.
Вайс схопився й побіг поруч з передньою вагонеткою, намагаючись підсунути під її колеса дерев"яний башмак, але його із силою відкинуло геть. Тоді Вайс вихопив гранату, скинув з неї металеву оболонку, що дає тисячі осколків, повернув ручку і за дві секунди жбурнув гранату вперед, між рейок, а сам ліг плазом біля стіни штольні обличчям донизу, прикриваючи голову руками.
Вибухом звалило першу вагонетку, решта наповзла на неї, громадячись купою заліза й каміння.