— Ну і чудово. — Вайс зробив рух, наче має підвестися. — Я так і доповім.
— Ви тільки для цього і приїздили?
Вайс глянув на годинник, знизав плечима.
— А власне, що ж іще? На мою думку, все. — Нагадав: — Я ж маю ще два табори!
— Так не можна, — докірливо сказав Штайнер. — Ну хоч пообідайте зі мною. Я розпоряджусь.
Полковник вийшов.
Вайс умить перерізав проводи, що йдуть до кнопки, закритої клямкою із колодкою.
Коли полковник повернувся, Вайс сказав йому:
— Дозвольте, я попереджу офіцерів, що супроводять мене, про те, що затримуюсь.
— Ну навіщо вам самим? Я пошлю ад"ютанта, він перекаже.
Вайс притишив голос:
— В порядку виключного довір"я до вас. Мені здасться, що серед людей, які супроводять мене, є особливий чоловік од партії. Ну ніби приставлений від партійної канцелярії. Я боюсь, щоб він не вважав це образливим для себе, що ад"ютант передає якісь доручений від мого імені. Я маю це сам сказати йому. Пробачте, але, якщо я зроблю інакше, мені загрожуватимуть неприємності.
— То запросіть і його.
— Зробіть мені ласку, запросіть його самі. — Додав значуще: — Я гадаю, що цей чоловік може бути і вам корисний.
— Ну що ж. — І Штайнер надів кашкет. Вайс разом із Штайнером підійшов до машини, яка стояла біля стіни складу. Його люди не виходили з неї.
Вайс сказав, відчиняючи дверцята:
— Уповноважений СС, маю честь представити.
Штайнер, поблажливо усміхаючись, підійшов до відчинених дверцят. Вайс ударив його по шиї долонею руба. Штайнер упав обличчям донизу, дві пари рук підхопили його і вмить втягли в машину.
Вайс вийняв сигарети, закурив, чекав. З машини подали йому зв"язку ключів. Вайс сунув їх у кишеню і повернувся в кабінет Штайнера.
Замкнувши двері, він відімкнув вогнетривку шафу одним з ключів.