— Он як!
— А ти що думав? Фюророні потрібні віддані люди. Але ж не в робітничих пивних їх слід було шукати, я так гадаю.
— Ти хочеш сказати, що робітники не підтримують фюрера?
— Я так не казав, — занепокоївся Пауль. — Ти сам розумієш, Німеччина — це фюрер. — Помовчав, додав, хитро примружившись: — У нас в майстерні до приходу фюрера до влади працювали по дев"ять годин, а потім стали працювати по дванадцять за ті самі гроші. — Закінчив повчально: — Народ повинен нести жертви в ім"я історичних цілей рейху.
— А твій батько?
Пауль сказав сумно:
— Теж. Імперський уряд подає підтримку тільки великим промисловим об"єднанням. За ці роки багато дрібних власників розорилося. Маленькі пішли вниз, великі — вгору. — Промовив із заздрісною гордістю: — Ось пан Герінг почав з монопольної фабрикації «почесних кортиків» для СА і СС, а тепер у нього концерн: більш як сто заводів, десятки, гірничопромислових і металургійних підприємств, а торговельних компаній, транспортних і будівельних фірм теж вистачає.
— Ти це про маршала Германа Герінга?
— Він більше, ніж маршал. Він магнат. І Мартін Борман — теж, а з чого почав свою політичну кар"єру? Вступив у 1920 році в «Союз проти піднесення єврейства», й тут запримітили його здібності.
— А ти, виходить, промахнувся?
Пауль знизав повними плечима, згодився:
— Так, не вийшло а мене «бритого звіра».
— А що це означає?
— Ну, так ми навивали себе в партії.
— А твій брат, він як, заради фірми так і не вступив у наці?
— Він загинув під час нашого прориву в Арденнах.
— Виходить, тобі все-таки поталанило, — промовив Вайс.
— Авжеж, — згодився Пауль, — поталанило, але цей талан мені недарма дався. Я зобов"язався женитися.
— На кому?
— На нашій єфрейторці з допоміжного жіночого підрозділу. Це вона взяла мене сюди з маршової роти. Я їй багато чим завдячую.