У 1938 році, 9-10 листопада, по всій Третій імперії прокотилася криваво-чорна хвиля єврейських погромів. Пауль у ті дні дав притулок у своїй майстерні родині лікаря Зальцмана, котрий колись врятував йому життя, зробивши сміливу й, головне, безплатну операцію, коли Пауль помирав від завороту кишок. Хтось доніс на Пауля.
Він був членом націонал-соціалістської партії. Віддали на суд честі. Виключили, заслали в трудові табори.
Пауль казав, ображено відкопилюючи пухкі губи:
— На суді честі я доводив, що зробив це лише з ділових мотивів. Я вважав: мій борг Зальцману марок п"ятсот. Це велика сума. Відмовити Зальцману в притулку означало б, що я вирішив таким чином спекатися кредитора… Це могло підірвати довір"я до батькової фірми.
— Справді?
— Авжеж. Дехто спекався своїх кредиторів тим, що доніс щось про них у гестапо.
— Доносили тільки на євреїв?
— Де там! На всіх, кому не хотіли повертати борги. — Пауль сказав з гордістю: — В нашому роді Рейсів усі були бондарі, а троє з наших предків — цехові прапороносці. І ніхто з Рейсів ніколи не робив комерційно нечесних вчинків.
— Виходить, якби ви не були винні лікареві гроші, то й не подумали б його ховати?
Пауль сказав ухильно:
— Нас двоє братів — я і Густав. Густав старший. Він учитель. Коли батько зрозумів, в який бік дме вітер, він наказав одному з нас стати наці. Я менший, нежонатий. Довелось підкоритися.
— Це наче так, як ото в старі часи віддавали в рекрути?
— Не зовсім так, — одказав Пауль, — Серед нашої молоді я мав спортивну славу.
— Ти спортсмен?
Пауль нагадав:
— Я ж тобі показував значки. Наше спортивне об"єднання утримувалося коштом багатющих пивоварів. Вони з самого початку підтримали фюрера, коли він ще не був фюрером. А ти що думав, тільки Круппи відкривали йому кредит?
— Ну, а до чого тут ти?
— Як це «до чого»? Я ж відомий спортсмен. Маю деякий вплив. І якщо я наці, значить, виграють наці.
— На пивних турнірах?
— Вони в нас набули після цього характеру політичних мітингів.