Єфрейторка замислилась, потім сказала:
— Все-таки я хотіла б одержати свій клапоть землі не там, а тут, у генерал-губернаторстві.
— Чому?
— В Росії суворі зими і треба добряче втеплювати пташні, це зайві витрати. — Витягнувши ноги в блискучих панчохах і дивлячись на них заклопотано, спитала: — Вам не здається, що вони в мене гарні й повні, як у справжньої дами? Так мені багато хто каже. — Мовила замислено: — А коли я працювала на фермі, були, як патики, сухі, різні знизу догори.
— Так, — згодився Поганії, — тут непогано годують.
Попрощався він з єфрейторкою майже по дружньому.
На прощання вона сказала йому співчутливо:
— Я знала тут ще таких хлопців, як ти. Вони не можуть. Кажуть, це від великих нервових переживань після особливих завдань.
— Ні, — всміхнувся Йоганн, — щодо мене, то я не нервовий, не помічав за собою нічого такого.
— Це тому, — сказала єфрейторка, — що тобі не доводилося бути агентом.
— Так, — згодився Йоганн, — не доводилося. Не всім же бути винятково хоробрими. Тільки ось шкода, що вони дещо втрачають після цього й не можуть потім завести нащадків.
Тема розмови, видко, дуже цікавила єфрейторку. Вона помітно пожвавилась:
— Мені один есесівський офіцер по секрету розповідав, що Герда Борман, дружина рейхслейтера Мартіна Бормана, збирається звернутися до всіх жінок Німеччини із закликом дозволити своїм чоловікам багатоженство і навіть сама написала проект закону. І вручила чоловікові особисту довіреність, яка дозволяє йому мати трьох жінок із зобов"язанням відвідувати кожну родину раз на тиждень.
— Ну, це так, вигадка, — засумнівався Вайс.
— Слово честі, це правда, — поклялася єфрейторка й додала серйозно: — І це було б дуже патріотично з боку німецьких жінок. Адже ми повинні допомогти фюрерові заселити нові території німцями. І нас повинно бути на землі більше, ніж усіх інших народів. Це ж ясно.
— Ну, гаразд, нехай так, — згодився Вайс, складаючи інструмент у брезентову сумку. Клацнув вимикачем. Спіралі в жаровні, розжарюючись, пашіли сухим жаром, що відгонив гарячим металом.
Іноді вечорами Йоганн допомагав акумуляторщикові Паулю Рейсу перебирати, мити, відчищати свинцеві пластини від осадків окису, і тоді вони бесідували.
Пауль бум родом з Баварії, його батько — власник невеличкої бондарної майстерні, де робили не тільки бочки, але й різьблені дерев"яні розмальовані кубки на пиво.
Пауль огрядний, веселий, добродушний. Він показав Вайсові значки, які одержав, виграючи не раз першість на пивних турнірах. Пояснив:
— Хоч це й шкодило здоров"ю, зате кращої реклами для бондарної майстерні не придумаєш.