— Власні думки, здогадки. Ніяких нових фактів. Ми пробували вирішити, хто наступний у списку.
— Ну і!..
— Бенедикт вважає, що в тебе з ним рівні шанси. Ти або він. Звичайно, якщо це не твоїх рук справа. А ще він думає, що твоєму приятелеві Ганелону слід бути обережнішим.
— Ганелон… так, це думка. Мені б слід було самому подумати про це. На рахунок рівних шансів він теж правий. У нього, мабуть, шансів навіть трохи більше: вони ж знають, що після провалу їх спектаклю я насторожі.
— Ну, бачиш, як нам відомо, Бенедикт також насторожі. Він ухитрився довести це до відома каждого. Здається мені, він сам не проти, щоб вони спробували.
Я посміхнувся:
— Так, шанси і справді рівні.
— Бенедикт теж так сказав. Зрозуміло, він знав, що я все тобі передам.
— Хотілося б мені, щоб він знову почав розмовляти зі мною. Що ж… нічого не поробиш. Ну їх усіх до біса! Пішли спати.
Рендом кивнув:
— Спочатку заглянь під ліжко.
Ми вийшли з кімнати і попрямували до сходів.
— Шкода, що ти не здогадався разом з рушницями прихопити трохи кави, — Зауважив він. — Я б із задоволенням випив чашечку.
— А безсоння у тебе не буває?
— Ні, вечорами я обожнюю випити чашечку-другу кави.
— Мені страшно хочеться кави вранці. Нічого, владнаємо цю справу, привеземо і кави.
— Утішив, нічого сказати. Але ідея непогана… Так, до речі, яка муха вкусила Фіону?
— Вона вважає, що все це — справа рук Джуліана.
— Що ж, можливо, вона і близька до істини.
— А Каїн?
ebooksa