Але мої думки навіть зараз розбігалися. І одна з них була про те, що, можливо, я не зможу примусити себе сконцентруватися до такої міри, щоб зуміти працювати з Картами.
Звук посилився. Я підняв наволочку. Через кілька секунд дорога вдалині праворуч від мене освітилася. Незабаром на вершині пагорба показався автомобіль. Він спустився вниз і я знову втратив його з виду. Потім він знову піднявся і помчав до мене. Сніжинки виблискували в світлі фар.
Коли він наблизився до западини, я став розмахувати наволочкою. Автомобіль під"їхав ближче і я потрапив в світло фар. Водій не міг не помітити мене, але він промчав мимо. Седан останньої моделі. За кермом чоловік, ззаду жінка. Вона озирнулася і подивилася на мене, але водій навіть не пригальмував.
Через кілька хвилин з"явилася інша машина, не така нова. За кермом сиділа жінка, пасажирів не було видно. Вона пригальмувала, але лише на секунду. Ймовірно, я їй не сподобався. Жінка додала газу і зникла.
Я сидів на валуні, відпочиваючи. Принцу Амбера не пристало згадувати про братерство між людьми і засуджувати мораль інших. Принаймні, всерйоз, а сміятися мені не дозволяла біль. У мене не було сил, здатності сконцентруватися і навіть рухатися. А це означало, що моя влада над Відображенням не могла мені принести ніякої користі. Якби я міг, то в першу чергу відшукав би собі містечко потепліше… Я подумав, чи зможу я піднятися на пагорб до купи компосту. До цієї хвилини мені не спадало на голову скористатися Каменем і змінити погоду. Цілком можливо, що це зусилля вб"є мене. І все-таки…
Я похитав головою. Я плив, майже засинав. Не можна спати! Що це? Ще машина? Можливо. Я спробував підняти наволочку, але впустив її, потім нахилився вперед, щоб підняти і на секунду поклав на голову руку, після чого притулився до каменя і приліг на нього. Дейдра… я покличу свою дорогу сестричку. Хто ж мені ще допоможе, якщо не вона? Зараз вийму Карти і знайду її. Через хвилину… Не будь вона моєю сестрою… Треба відпочити. Я шахрай, але не дурень. Можливо, іноді, коли я відпочиваю, я навіть про дещо шкодую. Про дещо… Якби тільки тепліше… але якщо ось так зігнутися, то не так уже й погано… Що це, мотор? Я хотів підняти голову з каменю, але не зміг. І, яка різниця, побачать мене або не побачать, вирішив я.
Я відчув на віках світло і почув шум мотора.
Тепер він не віддалявся і не наближався. Постійний шум. Я почув крик, потім клацання… пауза… брязкання… двері відчинились і зачинилися. Я відчув, що можу відкрити очі, але не хотів робити цього. Я боявся, що побачу тільки темну і порожню дорогу, що звуки знову розчиняться в битті крові і в шумі вітру. Краще не ризикувати і берегти те, що у мене є…
— Гей! Що трапилося? Вам погано?
Кроки… значить, не галюцинація.
Я відкрив очі, змусив себе випрямитися.
— Корі! Боже мій, це ви? Я видавив з себе посмішку, кивнув і трохи не звалився з валуна на землю.
— А, Білл… як поживаєте?
— Що трапилося?
— Я поранений. Ймовірно, важко. Мені потрібен лікар.
— Ви зможете йти з моєю допомогою? Або вас донести?
— Спробуємо дійти, — прошепотів я.
Він допоміг мені стати на ноги, і я опустив йому на плече руку. Ми попрямували до машини. Я пам"ятаю тільки перші кроки.
Коли прекрасна колісниця, що летіла низько над землею, стала не такою вже прекрасною і знову злетіла вище, я спробував підняти руку і виявив, що її хтось тримає. Я зупинився, щоб подумати, що означає приклеєна до неї гумова трубка, і вирішив, що буду жити. Я вдихнув лікарняні запахи і звернувся до свого внутрішнього годинника. Я вважав, що якщо вже протягнув до цих пір, то просто зобов"язаний перед самим собою продовжувати жити. Мені було тепло і добре, якщо так можна сказати після всіх моїх недавніх пригод. Прийшовши до цього висновку, я закрив очі, опустив голову і знову заснув.
Пізніше, коли я отямився знову, я вже відчував себе ще краще. Сестра помітила, що я прокинувся, і сказала, що мене привели годин сім тому, і що скоро мене провідає лікар. Вона принесла мені склянку води і повідомила, що сніг вже не йде. Їй страшно хотілося дізнатися, що зі мною відбулося.
ebooksa