— Чи є у вас червоне і жовте сукно для одягу лам, гарна бумазея і китайські шовкові тканини? — спитав лама.
— Сукно таке і бумазею ми маємо, але шовкових тканин не возимо, їх постачають монголам китайські купці, — сказав я.
— Кілька сувоїв сукна і бумазеї я у вас візьму, дістаньте їх.
— Вони в іншому в"юці, який призначений для монастирів. А в цьому їх нема. Вночі важко буде знайти той тюк.
— Так ви, російські купці, переночуйте в мене. Фанза в мене е, кап чистий. Вранці дістанете, що треба.
— Відведіть гостей в другу фанзу і дайте їм чаю, — наказав лама своїм помічникам. — Ви не бійтесь нічого, російські купці! Чорний лама не розбійник, — додав він. — Можете спати спокійно. Тільки в нас нема паші для коней. До ранку вони постоять, ви б однаково до ранку їхали, чи не так? Ідіть.
Ми вклонились і вийшли разом з обома помічниками. Вони провели нас по подвір"ю, відчинили двері і впустили в невелику фанзу. Один з них викресав вогонь, роздмухав гніт і запалив недогарок китайської сальної свічки, яку вийняв з кишені. Фанза була чиста, кан теж був покритий килимом.
— Нам треба було б дістати наші речі з в"юка, — 1 сказав я проводирю.
— Ходімо, дістанемо все, що вам треба.
При світлі свічки ми побачили, що один з розбійників типовий монгол, а другий — тангут чи тібетець.
— Хомо, залишайся тут з хлопчаками, а я піду з ними по речі, — заявив Лобсин.
Він пішов з тангутом, а я залишився з монголом і спитав:
— Нам казали, що ви монголів не кривдите, чи правда цьому?
— Наш начальник монголів не чіпає, а китайським купцям спуску не дає. Він мститься їм за старі образи, А от російських купців ми вперше бачимо.
Я розказав йому, хто ми, чого і куди їдемо. Спитав, чи давно вони живуть в цій пустині.
— Четвертий рік живемо тут.
— Китайські начальники в Хамі і Баркулі, звичайно, знають про вас. Чи не посилали вони загін солдатів, щоб зловити вас?
— Знайти нас важко. Ми зупиняємо каравани вночі в різних місцях дороги, відразу беремо, що треба, — верблюда з в"юком, гроші і зникаємо в темряві. А провідники в китайців — монголи, і вони не будуть розказувати, де шукати. Місце пустинне, людей на двісті лі близько нікого нема.
— А чому ви нас привели до свого дому? Ми ось узнали тепер дорогу до вас.
— Чорний лама знав, що ви підете цією дорогою ї велів привести вас до себе в гості. А гості нікому не викажуть той дім, де їх добре шанували. Це — старовинний звичай гостинності.