— Чистісінька правда, далоє (вельможний пан), вони приїхали вчора ввечері, а віз сьогодні вранці поїхав назад.
— Чому ви не приїхали до міста, а розташувались з крамом тут, в селищі?
— Ми думали, що продамо частину тут, а решту привеземо до міста.
— Хто купить тут дорогий російський крам? Може, 10–20 ліктів куплять, а в місті ви можете продати все. А покажіть-но, що у вас є!
Ми почали підносити амбаню по одному сувою всіх сортів тканин. Він мацав і оглядав кожний, питаючи, скільки аршинів в кожному сувої і яка ціна, вважав, що ми занадто дорого хочемо, що крам абиякий.
— Нехай буде так, я допоможу вам розторгуватись тут, — заявив амбань нарешті. — Відкладіть мені по два сувої кожного сорту. За привіз краму до міста треба заплатити 10 % його вартості і ще 10 % ви повинні спустити мені.
— Підрахуй, скільки треба заплатити зі знижкою на 20 %, — сказав він секретареві.
Той почав записувати. Я приносив по два сувої кожного сорту і говорив, скільки в кожному аршинів і яка ціна. Загалом він вибрав 12 сортів тканин, що становило 24 сувої — половину в"юка верблюда, причому дешевші сорти бракував. Із знижкою на 20 % секретар нарахував 400 китайських лан (тобто унцій срібла), або на наші гроші трохи більше 800 карбованців.
— Гроші я пришлю завтра вранці, а крам візьму з собою, — заявив амбань, підвівся з крісла і велично повільною ходою вийшов з фанзй. Секретар сказав солдатам:-Забирайте крам, вибраний амбанем.
У солдатів знайшлись мішки і мотузки, і вони швидко склали три легких в"юки по два мішки з крамом в кожному і перекинули їх через сідла коней. Амбань, стоячи біля носилок, прослідив за цим, розмовляючи з хазяїном, потім сів у будку. Носильники підняли її на плечі, і процесія попереднім порядком виїхала з двору. Цікаві ще залишились і жваво обговорювали подію, розпитуючи хазяїна про нас.
Лобсин у фанзі півголосом висловлював своє обурення свавіллям амбаня, а я заспокоював його тим, що ми ще дешево відбулися.
— А що як цей шахрай та не пришле грошей?
— Я думаю, що пришле, побоїться скривдити російських купців, які через консула можуть поскаржитись генерал-губернаторові в Урумчі.
Надвечір приїхав з чотирма ішаками китаєць, з яким ми сторгувались. Він вже знав про відвідини амбаня і здається мені, сам повідомив його по секрету про приїзд, російських купців з крамом, щоб мати в нього добру репутацію, тобто не терпіти від різних причіпок цього здирника. Частину відібраного ним раніше краму забрав амбань, але він погодився купити все, що залишилось, з невеликою знижкою. Присмерком він поїхав, навантаживши своїх ішаків, і сповістив мені на вухо, що коли стемніє, провезе крам до міста, давши хабара вартовим на воротях, який, звичайно, менший від мита, що стягується вдень, коли біля воріт чергуй китайський чиновник.
До ночі повернулись з пасовища наші хлопчаки з. верблюдами, і після тривожного дня ми спокійно повечеряли пельменями з підливою китайського чорного гострого соусу, що готується з сойових бобів.
Вранці амбань прислав з своїм секретарем гроші, але не срібло, а папірці. В той час в Китаї державних паперових грошей не було, але в багатьох містах великі торгові фірми і банки випускали самі паперові гроші, які ходили тільки в даному місті і найближчих околицях; нерідко серед них траплялись фальшиві. Лобсин був обурений, але я поставився спокійно до цього вчинку здирника, бо був майже впевнений, що він нічого не пришле.
Паперові гроші треба було витратити в місті. У нас звільнився від в"юка один верблюд, і я вирішив закупити зерна для підгодовування коней і верблюдів, маючи на увазі погану пашу в пустині Гобі, яку нам треба буде перетяти на шляху до Едзін-Голу. Крім того, не вадило купити китайських булочок, сухих фруктів, печива, китайського цукру і зеленого чаю для себе. Розраховуючи на крамниці Баркуля, ми везли мало всього цього з Чугучака.
Тому я послав Лобсина з одним із хлопчаків до міста за покупками, а зерно сторгував у хазяїна заїжджого двору — чотири мішки польового гороху. В Китаї не годують коней і мулів вівсом або ячменем: вівса там взагалі не сіють, а ячмінь іде на виготовлення дзамби — підсмаженого борошна, яке в монголів заміняє хліб. Це зерно тваринам заміняють горохом, який дають разпареним у гарячій воді і часто пересипають ним січку, бо сіна в Китаї не знають — нема там лук.
До обіду повернувся Лобсин з покупками. Парові булочки ми зараз же розрізали на невеликі кубики, а хазяїн насушив з них сухарів на своїй плиті. На всі покупки і зерно ми витратили менше половини паперових грошей. Решту доводилось берегти, маючи на увазі, що ми назад поїдемо знову через Баркуль і тоді витратимо їх або, якщо до цього міста вже не потрапимо, спишемо на збитки.
ebooksa