— Звичайно, можна, якщо поїхати без вантажу, залишивши караван тут, — сказав провідник.
Так ми й домовились, і наступного дня, залишивши весь караван на місці ночівлі під наглядом Лобсина та його сина, ми поїхали верхи — провідник, я і Очир (на коні Лобсина), взявши з собою дві лопати, кайло і харчів на два дні, щоб у разі потреби можна було заночувати, хоч би без намету, якщо розкопки чимось приваблять.
Ми виїхали рано-вранці; було це в кінці вересня, і сонце вже сходило трохи пізніше, ніж о 6-й годині ранку. Провідник повів нас на схід прямо по старому руслу ріки, де легше було їхати по злеглому піску, що місцями змінювався солончаками або старим такиром. В руслі нерідко траплялися наметені барханчики пухкого піску, але їх легко можна було об"їхати. Проте інколи вони перегороджували все русло і досягали двох сажнів заввишки; їх круті підвітряні схили були обернені на захід, очевидно, останні вітри були зі сходу; виїжджати кіньми на круті і пухкі підвітряні схили було б важко, тому доводилось об"їжджати бархани або вибирати для проїзду місця їх злиття і підніматися по відрогах, що злилися, де висота піску була не більшою за один сажень.
Ми їхали вздовж русла то тюпцем, то кроком, об"їжджаючи бархани, або перетинали їх в місцях з"єднання рогів. По руслу і на його берегах де-не-де траплялись стовбури тополь, що всохли, і галуззя сухих тамарисків, але заростей посохлою комишу майже не було; їх, певно, винищило населення насамперед на паливо на всьому протязі ріки, що завмирала. Годин через дві провідник виїхав з русла на терасу правого берега, звідки було видно, як стирчать якісь палки і колоди, очевидно залишки селища. Вони займали простір сажнів з тридцять завдовжки і два-три завширшки і являли собою не що інше, як колишні стовбури тополь, або товстих і розтятих вподовж, або молодих, без кори, що стирчали над поверхнею на різній висоті, але не вище за зріст людини з піднятою догори рукою. Між стовбурами в деяких місцях можна було бачити залишки плетених стін із хворосту — стебел комишу, галуззя тамариску і шелюги; вони піднімалися на одну, дві, три четверті над поверхнею землі, і, очевидно, ці залишки являли собою нижчі частини пінок хатин або будиночків, у яких колись жили мешканці цього міста Шаньшань. Де-не-де валялися окремі кілки або палки, мабуть, з хатніх покрівель, що не уціліли. Навколо решток плоту були наметені піщані грядки і коси.
Збереженість цих решток давала підставу гадати, що це житла часів першого століття до нашої ери, коли ще Існувало місто. Шаньшань, як свідчить витяг консула.
Навіть якщо взяти до уваги сухість клімату цієї пустині, цим колодам і плоту не могло бути 2000 років; ми могли дати їм не більше як сто або двісті років.
Проїхавши ще з версту далі та виявивши ще дві групи таких же залишків, я вирішив спробувати розкопати грунт біля них. Ми спішились, коней прив"язали до стовпів, розклали багаття з решток плоту, що горіли прекрасно, підвісили чайник з водою, яку взяли з собою, і, чекаючи, поки вона закипить, почали копати грунт в одній з колишніх хатин, — я біля однієї стінки, а провідник біля другої. Очир наглядав за чайником.
Грунт видався досить щільним, але заступ увіходив углиб порівняно легко; кожну брилу розкидали і розбивали заступом, щоб виявити всі сторонні предмети. Їх виявилося небагато: це було шмаття одягу, ганчір"я, прутики, черепки від глиняного і фаянсового посуду; я викинув зовсім поржавілий уламок ножа, провідник — дуже позеленілу мідну монету з квадратним отвором, тобто звичайнісінький китайський чох, вартістю в 1/7 копійки на наші гроші. На глибині не більш як на четверть грунт став твердішим. Коли ми очистили від пухкого грунту площадку на квадратний аршин біля задньої стінки, де копав провідник, ми почали по черзі довбати кайлом, заглиблюючись у твердий грунт на долоню, але на всій площадці знайшли з самого початку тільки в одному місці кілька поржавілих риболовецьких гачків і кам"яну кульку з наскрізним отвором — очевидно, важок від рибальської сітки.
Доводилось припускати, що ці рештки житла належать не стародавньому місту Шаньшань, а хатинам рибалок того часу, коли по руслу Кончедар"ї ще текла вода, тобто 80-100 і не більше як 200 років тому. А стародавнє місто знаходилося десь далі в пониззях цієї ріки або над іншим руслом на південь чи трохи далі на схід. Та щоб знайти його руїни, потрібно було б організувати цілу експедицію з участю топографів і в різних місцях, на які випадав здогад, зробити розкопки. Мені ця справа була не під силу, я не міг витрачати свій час на розшукування стародавнього міста Шаньшань у пустині на південь від Куруктагу.
Не було потреби більше тримати провідника, і я відпустив його, а ми, повернувшись надвечір до місця ночівлі, другого дня пішли далі на південь і верст за десять вийшли до живої ріки Кончедар"ї, обрамленої густими заростями комишів, тамариску, тополевими гаями, солончаками по низинах. В одному місці ми натрапили на свіжі сліди кабанів і поверх них були сліди тигра, який, очевидно, переслідував їх; сполохнули фазанів, двоє з яких потрапили до нашого запасу. Шлях то віддалявся від ріки, йдучи через зарості і гаї, то наближався, і можна було розглядіти, що ріка має завширшки до 30 сажнів і щонайбільше 2–3 сажні завглибшки. Де-не-де зустрічалися селища, жителі яких займалися рибальством.
Ще два дні ми йшли вниз по цій ріці, і фазани були для нас добрим сніданком і доброю вечерею. На третій день почався район пониззів, де зливалися, переплітаючись своїми рукавами, води Кончедар"ї і Яркенду, утворюючи ріку Тарім і область її пониззя. Обидві ріки несуть у своїй каламутній воді багато мулу, осаджують його, замулюють свої русла, розливаються по навколишній низині, утворюють озерця і нові протоки. Виникає ціла сітка русел, стариків, озерець серед заростей комишу на широкій площі пониззів, де змінюють одне одного широкі і вузькі протоки, озерця, зарості комишів, різних кущів і тополеві гаї. Серед них розсіяні і житла у вигляді хатин з комишу, що населені людьми, які живуть з рибальства і полювання на птахів, кабанів і навіть маралів, що водяться в гущавині заростей. Це вже район озера Лобнор, в яке впадають води цих двох рік, що їх вкупі називають також Тарімом.
Бачачи ці розливи, я згадав, що консул перед нашим від"їздом розповів мені про те, що кілька років тому наш мандрівник полковник Пржевальський вперше пройшов понад рікою Тарім і впевнився, що озеро Лобнор знаходиться не там, де його показують китайські карти, а на два градуси широти південніше, майже біля підніжжя Алтинтагу. З приводу цього зав"язалася навіть суперечка: німецький вчений захищав точність китайських карт і думав, що Пржевальський відкрив не Лобнор, давно відоме в географії Азії, а якесь інше озеро, а Пржевальський доводив, що китайські географи могли невірно визначити місцезнаходження Лобнору, або ж останнє перемістилося з тих пір на південь.
Тепер я міг би розповісти, що в цій суперечці обидві стропи були праві. Я бачив біля південного підніжжя Куруктагу старі русла Кончедар"ї в тому місці, де на китайських картах позначено озеро Лобнор і де, очевидно, колись було озеро, що тепер зникло. А потім, пройшовши вниз по Кончедар"ї верст 120–140 на південь, тобто до 2° широти, я зустрів озеро, в яке впадає ріка Тарім, на тому місці, де його бачив Пржевальський. Старий Лобнор, який китайці колись нанесли на карти, зник, висох, а ріка, що наповнювала його, пересунула своє гирло на південь і утворила там нове озеро, яке і відкрив Пржевальський[15].
Ще два дні ми йшли по цій області розливу і завмирання головної ріки південного Туркестану — Таріму, що об"єднав води Південного Тянь-Шаню в руслі Кончедар"ї і Куньлуню в руслі Яркенду. Ми пробиралися через зарості і кущі, солончаки і гаї тополь, піщані бархани, маленькі поля і селища лобнорців і пересувалися поступово до західної окраїни. Понад берегами нижньої течії Таріму, а також його рукавів розташовані зарості очерету, болота і озера. Виявилось, що останні часто влаштовують самі жителі, відводячи воду з головної ріки Б сусідні низини; з водою переміщується й риба, і ловити її в мілких озерцях та затоплених улоговинах зручніше, ніж у прудкому, широкому та глибокому головному руслі Таріму. Ось ці озерця і розливи під час спеки випаровують багато, води, і в цьому одна з причин того, що в пониззях Тарім все більше міліє. Як говорить берегове населення, вода швидко прибуває до Таріму влітку, коли на Куньлуні розтають сніги, і убуває восени, найбільше перед кінцем листопада, коли ріка замерзає.
Ми пройшли по правому берегу Таріму до того місця, де він різко повернув на схід і почав розливатися, утворюючи велике озеро Кара-кошун. Легко було побачити, що це повертання ріки викликане тим, що тут піднеслися плоскі висоти гір, які тягнуться з заходу на схід і являють собою перше низьке пасмо Куньлуню; але ці низькі горби збільшені піском, що його наносять вітри з півночі і утворюють тут пасма барханів. Жителі цього місця і повороту ріки, де починаються болота і зарості західного кінця озера Кара-кошун, у яке впадає Тарім, сказали нам, що восени і взимку, коли в річці води мало, багато її рукавів майже пересихають і вітри по цих обсохлих руслах переносять сухий пісок на південь, збільшуючи тут пасма барханів. Тут же вздовж підніжжя цих висот розгалужується і розливається в своїх пониззях ріка Черчен, що впадає з заходу в озеро Кара-кошун, і її розливи та русла, що потім пересихають, дають ще багато матеріалу для піщаних наносів.
Ми йшли цілий перехід по обочині розливів ріки Черчен, де тягнулися пересохлі русла, зарості очерету, тамариску, піщані бархани і коси; на хліборобських ділянках, з яких хліб уже був зібраний, судячи по залишках стебел, росли пшениця, ячмінь і кукурудза. Ночували біля поселення Чарклик, що розташоване понад річкою, яка бере початок з Алтинтагу, місце знаходження якого звідси вже було недалеко. Це поселення було засноване лише в середині цього століття тими мисливцями з міста Керії, які, переслідуючи диких верблюдів, натрапляли тут на зруйновані стіни невеликого міста, де серед руїн валялися поламані прядки; сліди іншого міста знайшлися по сусідству; судячи по цьому, ця місцевість була зручна для поселення. Сюди й переселилися деякі родини з Керії і назвали своє поселення Чаркликом, від слова «чарк» — що по-тюркському означає «прядка». Почали обробляти поля і городи, посадили плодові дерева й живуть дуже добре — грунт пиловий, глинистий і при зрошенні дуже родючий; але незручність спричиняє пилюка, яку здіймають вітри, особливо весною.
Дальший шлях пролягав по цій піщано-гальковій рівнині, яка тягнеться вздовж ріки Черчен, обрамленої піщаними горбами і заростями кущів, і поступово підноситься до Алтинтагу, який ледве вирізнявся або й зовсім ховався в хмарах пилу. Це становило особливість клімату всієї південної окраїни басейну ріки Таріму. Жителі цієї окраїни скаржилися, що гарячі влітку і холодні взимку вітри пустині постійно приносять цю пилюку, перевіюючи піски, і весь грунт тут пилуватий. Він дуже родючий, коли його зрошують, а без цього — неродючий. Корми погані навіть для верблюдів, яких доводилось підгодовувати, купуючи в поселеннях снопи сухої люцерни або конюшини. Воду під час ночівель діставали з колодязів, але її було мало, а ріка Черчен лишалась далеко збоку від нашого шляху, на якому траплялись невеликі поселення, а також руїни. По такій місцевості ми йшли три дні до поселення Ваш-Шарі.
За цим поселенням піски пустині Такла Макан, що досі лишалися на лівому березі ріки Черчен, перекинулись і на правий берег, і шлях наш протягом двох днів перетинав їх; вони являли собою то видовжені косогори або (пасма, то невисокі горби від трьох до дев"яти сажнів заввишки, справжні бархани з відлогим навітряним схилом, що звернений на північний схід.
Поминувши ці піски, ми вийшли вже до середньої течії самої Черчен, яка в боротьбі з пісками то тече широким плесом від тридцяти до тридцяти п"яти сажнів завширшки по зибучому піщаному дну, то розбивається на вузькі рукави з спокійними затоками й ділянками мокрого піску, вкритого шаром липкої глини. Глибина в широкому руслі менша від аршина, але місцями є вири. Ці русла з проміжками мають до двохсот сажнів ширини. Вода брудна, переповнена дрібним піском і мулом, дно зибуче, нога в"язне глибоко, а там, де течія тиха і осідає рідкий мул, перейти вбрід зовсім неможливо. Головне русло часто переміщується під час прибування води з гір в літні місяці, як на це вказують перервані стежки в період спадання води.
ebooksa