Слідами вигнанця

— Онда звечора лягав спати? — спитав географ.

— Лягав! — нахмурився Капоко.

— А біля кого спав?

— Біля мене.

— А ви на річці шукали? Може, гайнув ловити рибу?

— Шукали!

Це вже відповів Лія.

— Де шукали?

— Скрізь! Обійшли ввесь берег, обнишпорили очерети, гукали в лісі!

Поправивши рушницю, Павел подався до табору. Там зібрав усіх носіїв і знову заходивсь розпитувати про Онду. Але вночі всі міцно спали, й ніхто нічого не постеріг.

Тільки Гама висловив припущення, що, певно, Онду вночі вкрав злий дух, бо не було місяця. Хлопці злякано глянули на нього. Лихий дух розвештався, доки біла людина спала, й затяг Онду до себе в гори! Даремно заперечував їм Павел. Тубільці недовірливо похитували головами. Вони над усе боялися злого духа й уважади, що він докладав рук до кожного, нещастя.

Зникнення хлопця страшенно стривожило географа. Що з ним скоїлося? Чи його хижак пошматував, чи він у річці втонув, чи, може, раптом узяв та й накивав п"ятами додому? Дивно. Дуже дивно…

II

Павел наказав лаштуватись рушати далі. Негри никали, мов очманілі. В очах їм застиг притамований ляк. Вмощаючи пакунки, вони таємничо перешіптувались. А коли вийшли на берег, то запитально зиркнули на Капока й завагались. Павел запропонував сукати з ліан та гнучких повзучих чагарів мотуз, а сам довгою жердиною заходивсь міряти дно річки. Вона була неглибока, але з вантажем на голові її перебрести не так сплоха.

Незабаром хлопці всукали довгу мотузяку. Тепер залишалось найважливіше: хто перший перепливе чи перебреде на той бік, щоб зачепити кінець мотузки за якесь дерево й перегнати сюди понівечену пірогу? Павел запитав — ніхто не зголосився. Носії мовчки перезирались. Павел запитав удруге, але й тепер ніхто не вийшов уперед. Тоді він почав сам роздягатись. Але тільки-но встиг скинути брезентову куртку, як за спиною в нього зашепотіли. Пролунав верескливий Домбів голосок:

— Чекай, гамба, Лія буде перепливти!

— Лія? — глянув на молодого тубільця географ.

То був низенький і клишоногий хлопчина зі слідами слонячої хвороби на гомілках.

— Я на таке не пристаю! — заперечив Павел і взявся розперізуватись.

Домбо переклав його слова хлопцям. Капоко махнув списом до Лії.

— Залишайся на березі. Я сам перепливу на той бік. Річка глибока, ще втонеш.