— Онда! — майже вигукнув він. — Там наш Онда!
Руки й ноги в Онди були прив"язані до стовбура, з рота йому вистромлявсь трав"яний віхоть. Онда марно силкувався випручатись.
— Онда! — жахнулись тубільці.
Зціпивши зуби, Капоко низько нахиливсь, немов намагаючись скинути з плечей якийсь тягар, міцно стис у руці зброю й чорною пантерою метнувсь уперед. Та не встиг добігти й до дерева, як був зустрінутий сотнями стріл. Капоко дременув назад, але навздогінці йому блиснув спис і вдарив межи плечі. Хлопець поточивсь, мов п"яний, і захитався, ноги йому підломились, і він осів на землю. Павел закусив спідню губу. Він заплющив очі й знову глянув. Швидко схопившись на ноги, Капоко побіг, але знову мов перепнувся. Гама підплигнув, як той поранений звір, протягло заволав і кинувсь уперед. У його зіщулених очах спалахнуло чорне полум"я.
На два махи Павел опинивсь кроків за двісті від Капока. Молодий негр карлючивсь у траві, обливаючись кров"ю.
— Гама она! Гама она! — хрипким і слабовитим голосом вигукував він.
Павел утретє підбіг і вгледів Гаму. Схопивши вдвох пораненого, вони швидко потягли його назад. З плеча в хлопця цебеніла кров.
— Капоко помре? — запитав Гама.
Вигляд у нього був геть розгублений.
— Не вмре! — відповів Павел, уникаючи дивитись хлопцеві у вічі. — Його тільки подряпало списом! То ж тобі не отруйна стріла!
— Гамба, врятуй Капока! — Проскиглив Лія, нахилившись над товаришем. — Він же найкращий син племені! Врятуй його! Бенгас дуже сумуватиме за ним!
Решта хлопців, оточивши пораненого, тупцювали на місці, з переляку не здатні й слова вимовити. Тільки Гама, дивлячись на свого товариша, якого намагались отак підло вбити, аж шаленів од обурення. Задерши голову до неба, він повторював:
— Це все наробила вождева бранка! Вона невдячна й підла!
Потім сумно глянув на географа:
— Білий чаклуне, врятуй життя Капока! Покропи його жовтою водою!
Капоко терпляче лежав, заплющивши очі, міцно зціпивши зуби й стиснувши кулаки. Він навіть не стогнав. Але напнені жили в"язів та рясний піт на виду свідчили про нестерпний біль. Та воїн і зараз тримався, як герой. Недаремно старійшини обрали його вождевим наступником.
Тільки коли спирт вогнем обпік рану, Капоко скреготнув зубами, й у куточках стулених повік йому блиснули сльози.
Так пролежав він добру годину. А коли розплющив очі й побачив схилене над собою Гамине обличчя, то всміхнувсь і ледь чутно промовив:
— Гамо, я живий! Не хвилюйся за мене… І не сердься… Гаубау мали право так учинити.
Гама обурився:
ebooksa