— Сторгуємось! — відповів той і, наставивши рупором долоні до рота, додав: — Можу й продати вам двох дикунів.
— Ні, я живих людей не купую! — відказав географ.
— Ну, то як собі знаєте! — прогорлав «підприємець». — Чекатиму на вас у порту. Поспитаєте Людіца Бара!
Домбо скоса стежив за виразом Павлового обличчя. Коли човни зникли в порту, він замислено промовив:
— Лихий чоловік, гамба! — і з хлоп"ячою самовпевненістю випнув груди: — Домбо носи вантаж!
— А й справді, друже! — погодився Павел. — Ми самі носитимемо свої речі.
До них підійшов Матросов.
— Ми з штурманом вирішили зсадити вас миль сто на південь звідси. У Бенгелі каторжників та якихось підозрілих торгівців мов черви! Небезпечно для вас.
— Я цього міста не знаю. Але перша ж зустріч з отим типом у брилі підтверджує це, — замислено докинув Павел.
За півгодини корабель здійняв якір і рушив на південь. Матросов з Черкасовим, озброєні біноклями, шукали місце, де можна було б пристати. Годині о п"ятій пополудні вони помітили підковоподібну лагуну. Вхід до лагуни був переділений навпіл кораловим рифом. Керманич почав маневрувати, щоб якось обійти риф. Черкасов обстежив глибину. Лот[39] показав двадцять метрів. «Севастополь», окресливши півколо, щасливо поминув риф і зайшов крізь вузеньку протоку в лагуну. Настало безвітря. Вітрила пообвисали на реях. Корабель зупинився. Але тут на допомогу прийшли парові котли. У трюмах, мов велетенське серце, запульсував двигун. «Севастополь» знову рушив уперед. Хвилі розбивались об зубовиння рифу й утворювали широкий сріблистий перстень. Біла піна сліпучо яскрілася проти сонця.
Корабель зупинився неподалік берега. А там майже від самої води починався густий мангровий ліс. До його хащів вела вузька звивиста смуга.
— От ми, географе, й приїхали! — вигукнув штурман, смикнувши пучкою свою сережку. — А он там і стежка!
— Це, мабуть, пристань тубільських пірог! — сказав хтось із матросів.
— Тільки пірог тих щось не видко, — озвався кок, підступивши й собі до гурту. — Може, то звіряча стежинка?
Погукали Сімоне Альвареса й спитали, що може означати ота просіка в лісі, але й він безпорадно знизав плечима:
— Я цих місць не знаю. Я бував лише в порту Луанда. Може, це якась занедбана стежка…
Матросов дав спокій біноклеві, посмоктав свою коротеньку вигнуту люлечку й, мружачись проти сонця, запропонував:
— Як ворожити — краще перевіримо!
І звернувся до штурмана:
— Жука й Чигаркова сюди!
ebooksa