— О, то ми, виявляється, співвітчизники! Я дуже щасливий, страшенно щасливий, що зможу вам чимось прислужитися!
— А ви звідки родом? — запитав Павел.
Альварес розгубився.
— З Лісабона… Але це, можна сказати, все умовно. Я людина непосидюща й змалечку не повертався до цього міста.
Балканов посміхнувсь. «А Домбо й справді має підстави підозрювати цю людину! — подумав він. — Очевидно, якийсь каторжник, засланий до Західної Африки відбувати покарання. Може, мав високу урядову посаду й за якісь афери був засуджений. А тоді вдався до грабунку. Каже — розробив плантацію, найняв негрів, забагатів і вирішив повернутися додому. Тут щось не те… Але доведеться взяти його з собою, бо він добре знає місцевість і може стати в пригоді…»
Цю мить прибігло негреня. Воно було чомусь страшенно збуджене. Угледівши його, Альварес нахмурився.
— Гамба, кличе капітан!
— Гаразд, друже.
Матросов сидів у каюті, схилившись над картою, смоктав люльку й видихав цілі хмари диму. Як і завжди, з першого погляду здавався суворим і замкненим у собі, навіть відлюдькуватим.
Коли Павел рипнув дверима, капітан звівсь на ноги й пішов йому назустріч.
— Балканов, любий мій, настав час розлучатись! — промовив Матросов, крутячи навколо пальця коротенький ланцюжок.
— Мені вже сказав про це португалець, — відповів Павел і сів.
Капітан запропонував цигарку й глянув гостеві у вічі:
— Гадаю, що тобі знадобиться зброя.
Він узяв блискучий драгунський карабін, що стояв під стіною, й простяг Павлові:
— Бери! Попереду в тебе небезпечна дорога.
— Я маю два пістолети! — заперечив Балканов.
Але Матросов наполягав:
— Візьми цю зброю, Балканов. Вона не дає осічок. Наш кок приготував тобі харчів днів на десять. А тим часом уполюєш якусь дичину. Але пильнуйся, друже! У цій країні білі люди небезпечніші за найлютіших хижаків…
Павел не одразу второпав, що Матросов натякає на Сімоне Альвареса.
ebooksa